Андрій Хімко - У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший

припнувши Змія до кінця жолоба, щоб почистити під ним. - Щось тут не так,  мабуть. Може, плітку хто пустив, пожартувавши із Явдошкою, знаючи її любов до розносу чуток. Так мабуть воно і є, - здогадувався, поклавши корячок вівса і оберемок свіжого сіна в корито. - Треба порадити дядькові, щоб продали його, бо ще отакого нещастя не вистачало”, - направився Карпо в хату до старого.

-По-перше, небоже, мого Змія, як знаєш, так просто не викрадеш, бо й рейваху на все місто наробить, і вбити може, а по-друге, він у мене постійно на колодці та й не сплю я старістю по ночах, так що... - чистив дід картоплю в мисочку-місюрку.

-Хіба ви сьогодні вже навідувалися до нього, дядьку?

-Сьогодні ще ні, а звечора зачиняв його.

-Як же закривали, коли я щойно заходив, то двері були прочинені?

-А ключ де ж був? - відірвався дід від чищення.

-Ключа не бачив.

-А на підпілку помацав?

-Не  мацав.

-Щось воно не те, бо коли б я забув закрити їх, то ключ би стримів у дверях, як завжди, - протер рукавом старий очі. - А ти ж чого так рано до нього, як опечений, кинувся?

-Та ж кажу вам, коней в місті покрадено сю ніч багато, то я й кинувся, як тільки переконався, що мої на місці.

-Це кепське діло, коли покрадено, - струснув навикло дід головою і взявся знову чистити картоплю. - Коли вже прийшов оце, то почисти його належно та дай, помивши, у полову оці очистки в картоплі і в решеті на полиці черствий хліб розімни.

-Уже почистив, дядьку, поклав оберемок сіна та коряк вівса всипав, як оце до вас іти.

-Хто ж, невштепуро безголовий, дає тварині сіно і воднораз сипле овес у жолоба?! - озлився дід Харитін на Карпа. - То, кажеш, ключа немає в дверях? - спитав, відійшовши по мовчанці.

-В дверях немає, а на підполику я не дивився - не здогадався.

-Треба здогадуватися, ковінька його матері, - вилаявся дядько, кинувши з силою  картоплину в миску. - В козаках тебе відучили від того, видно, - докорив спересердя.        І

-Скільки того діла, я зараз подивлюся, - кинувся Карпо з хати.

В дверях стайні він облапав підлавочок, але ключа там не було, згріб і підставив діжечку, його таки не було.

“Що за чудасія? Де ж він?”- роздумливо поставив діжча на місце і став оглядати все переддвір’я. Ключ той обрадував його, бо лежав на вушаку, де ніколи ні дядьком, ні ним не кидався. Замкнув двері, постояв, поклав його знову на підлавочок і направився в задумі до хати.

-Вовка хтось затруїв, видно, навмисне ото, - згадав пса дядько, як Карпо зайшов до хати. - Коли так, то значить були, видно, гості, матері його ковінька, в мене! А тут же, продай я Змія, то і дня не житиму, бо лише він мене й на світі тримає, - забідкався старий.- Не можу продати його, та й квит! Тобі він набрид, ти може й підбиваєш мене отими плітками, ковінька його матері!?- посуворішав, зміривши колюче Карпа, дід.

-Гріх вам, дядьку, таке говорити! Хто ж я? Та й помочі від вас скільки маю, то чого б хотів вам зла? - образився Карпо. - А що боюся за нього, то таки боюся!

-В тих козаках, що ти побув, усього можна було навчитися, - пішов до печі з мискою Харитін. - Мирона ж твої дружки он на двадцять літ у каторгу всупонили, поки ти за них отам рубався, а вони тут гвалтували люд трудовий. Не прощу вам отого розбрату, скажені, і вмерши. Все забрали, як підмели, статки пограбували, людей нацькували, - лаявся він, поправляючи дрівця в грубі, що ледь загоралися. - Сходи в робкооп і купи мені добрячого замка, бо, видно, ковінька його матері, то не жарт був! Побоялися вони Змія, чи мене пошкодували старого? - доскіпувався. - Ти  йди, і щоб одна нога тут, а друга там мені! Гроші на нього маєш? - тяжко сопів Харитін.

-Маю, дядьку! - закрив за собою хатні двері Карпо.

Вияснив він усе належно аж біля робкоопа. Коней у місті покрадено вночі лише в стайні ДПУ та тих, що його служки тримали чомусь дома. Інших коней злодії хоч і навідували, ні в кого не забрали. Карпо купив два замки і спершу припасував дядькові на стайні, а потім те вчинив удома. Коли ішов від робкоопу, то бачив біля ДІУ ораву циган, чув їх шарварок, плачі і диву давався, що невинних циган мордують. Тепер же мив руки від мазути по всьому, бо чув, як Ярися вже кілька разів кликала: “Батьку-у, ходіть обідати!” Не встиг стріпнути та витерти руки, як у хвіртці побачив діда Мусія Квача, дзвонаря на каланчі.

-Ідіть, ідіть, пес припнутий надійно, - пішов Карпо назустріч гостеві, який неквапом роздивлявся на будівлі і порядок у дворі.

-Добридень вам, дядьку! - нарочито голосно привітав старого, знаючи, що той глухуватий.

-Добрий, добрий, сину! - повторив той, розглядаючись. - То ж з отакого печища отаке обійстя зробити! Не кожний і зметикує таке, кажу тобі, - підтримав він якийсь пакуночок під рукою, завернутий у стару клітчасту хустку. - Попрацював ти тут по нікуди, - крутився гість на місці, розглядаючись. - Що то, як є сила, бажання та кміт у чоло­віка! Велике діло ти зробив, кажу тобі! Комуністи більше ламають, а ти, бач, будуєш.

-Чого ви, дядьку, проти комуністів? - вколовся Карпо словами гостя. - Комуністи, як і я,  хочуть трудитися, щоб людям жилося краще та заможніше.

-Воно й по всьому видно, сину, - покивав головою Мусій. - До тебе я, - глянув він слізливими очима на розгубленого від його появи Карпа. – Варвара Хорунжа порадила, то може зарадиш нашій біді?

-Послухаю,