Іван Німчук - 595 днів совєтським вязнем

про те, що вийшов розпорядок, щоб підкували всіх верблюдів? На це кінь знову: — То чого ж ти втікаєш? Та ти ж не верблюд! Тоді заяць: — Говори, здоров! А як зловлять та підкують, то тоді доказуй, що ти — не верблюд.

Але найбільше почув я на Лубянці про т. зв. збірну відповідальність членів родини, коли зпоміж неї когось заарештують. Всі вязні, що сиділи зі мною в різних камерах, журилися не тільки ходом слідства у своїй справі, але не менше й долею тих членів своєї рідні, які залишились на волі. Неодному з них думка про рідних, зокрема про жінку і дітей, відбирала сон. Та відповідальність членів родини розтягалася в двох, а властиво в трьох напрямах: 1) коли хтось з її членів належав до категорії репресованих, себто був заарештований; 2) коли родина мала якогось свого члена за кордоном, і про це довідалася влада; 3) коли сама совєтська влада висилала когось за кордон, байдуже, з якою метою: як свого політичного, торговельного або військового представника, чи найзвичайнішого службовця або добре вишколеного аґента-шпигуна. Всі ті люди, залишивши свої родини чи когось з найближчих на місці, де вони жили, відповідали своєю поведінкою за їх долю. Сотні тисяч таких. родин, що мали якогось репресованого члена або когось з близьких за кордоном, потерпіли за це втратою волі, або навіть життя.

А скільки я наслухався тоді про те, як то совєтська влада карає жорстоко за т. зв. «аварії» (катастрофальні випадки)! І яке це було далеке від того, що я знав про цю справу в інших державах! Наприклад скоїлась на якійсь лінії залізнича катастрофа, чи катастрофа корабельна на Дніпрі, Волзі або іншій ріці. В такому випадку НКВД дошукувалося з правила якогось зорганізованого «саботажу» і при кожній такій нагоді заарештовувало десятки причасних і непричасних до справи людей. Винні в «аварії» мусіли знайтися! І при відомих слідчих методах справа кінчалася майже завжди засудом більшого чи меншого числа «винних» на довгі роки каторжних робіт, а нерідко й кількома смертними присудами. Особливо широко оповідали вязні про одну таку ще свіжу залізничу катастрофу, після якої суд засудив на смерть кількох членів залізничного персоналу як «злісних саботажистів» і присуд на них виконано. А за короткий час виявилось без найменшого сумніву, що ті люди не мали ніякого відношення до катастрофи і їх розстріляно зовсім невинно. В цьому випадку не була наражена на дальші репресії бодай родина невинно розстріляних. В багатьох інших подібних історіях, де згинуло невинно теж немало людей, не було й такої «сатисфакції».

Взагалі ж треба сказати, що жорстокий режим, получений завжди з терором, і вся та диявольська система запанували всевладно на всіх безмежних просторах Совєтського Союзу і під їх обухом страждають всі народи СССР. Справді: від молдавана аж до фина всі благоденствують… Але з розмов з вязнями різних національностей і різного соціяльного походження я виробив собі погляд, що розмірно найслабший терор застосовує НКВД ггаки в самій Москві. Це тому, бо там перебувають всі закордонні місії і представництва чужих держав, які, хоч як їм утруднено якийнебудь контакт з населенням, все таки могли б довідатись дещо про розміри урядових репресій у Москві і подати відповідні звіти до своїх держав. Інша справа — далеко від Москви, особливо в країнах з інородним населенням: там НКВД у своїх акціях не знає ніякого стриму, ніякого гамульця та не оглядається на ніщо і «працює» постійно на пострах всього населення.

В тих довгих місяцях наслухався я теж немало про всі страхітти т. зв. Єжовщини, що лютувала в рр. 1936-38 на всіх просторах СССР і забрала кілька міліонів людських жертв. До нашої камери прибув один вязень, що сидів передше в іншій камері Лубянки разом з одним колишнім секретарем Єжова; той секретар оповідав, що на основі його записок за два роки урядування Єжова розстріляно 75-80. 000 осіб, а близько 3 міліони людей запроторено до вязниць і концентраційних таборів. І такий страшний злочин супроти всіх народів СССР закінчився кінець-кінців ліквідацією одного тільки Єжова. А відповідальній за те пекло на землі всій злочинній кліці під проводом Сталіна не впав і волос з голови. Чи можливе щонебудь хочби приблизно подібне в якійсь іншій державі світу?

Автім навіть у тих часах, коли я сидів на Лубянці і проклятої памяти Єжовщину згадувано вже тільки як якусь несамовиту мару, я чував від слідчих кількома наворотами про З міліони шпигунів і диверсантів, яких, мовляв, могутня армія НКВД мусіла зліквідувати на території СССР. Що це таке, і що то за влада, що мусить ліквідувати 3 міліони шпигунів і диверсантів? І хто з нормально думаючих людей повірить, що на території СССР було 3 міліони шпигунів і диверсантів, а не власних нещасних громадян, які чомусь не подобались органам НКВД і тому прийшлося їх зліквідувати?! І ще одна справа: яку силу представляє там само НКВД, і скільки міліонів озброєних до зубів у всі роди зброї членів воно має, коли мусить боротися з міліонами власних громадян, які поважились виявити чимнебудь своє невдоволення, або взагалі не подобались органам влади.

В тодішніх розмовах з вязнями розбирали ми нераз питання, який відсоток людей сидить у вязнидях і концентраційних таборах СССР, а який в інших європейських державах. І виходило таке, що навіть у Польщі сиділо в найтяжчих роках найвище 100. 000 осіб у вязницях, себто 0. 3% загалу населення, тоді коли в СССР було постійно 10-12, а то й більше міліонів засуджених людей, себто 6-8% населення. А коли нещасні запроторені почули від мене, що в такій наприклад Швеції повіває густо-часто навіть на тюрмах у великих містах білий прапор — знак, що там під ту пору нема ніодного вязня, їх здивуванню не було кінця. Щойно тоді вони усвідомлювали собі вповні всю свою трагічну долю особисту і таку ж трагічну долю всіх народів, що примушені жити під страшним ярмом червоних деспотів з Кремля.

Скільки то разів доводилось мені чути і читати такі фрази: «Сила і насильство — це засоби буржуазії». Коли ж засобами буржуазії є сила і насильство, то як у такому разі назвати ті засоби, що їх уживає супроти всіх підчинених собі народів уже понад 30 років уповні безкарно совєтська влада?

В АТМОСФЕРІ ПСИХІЧНОГО НАТИСКУ І ЗНЕВІРИ

Як довго вязень під слідством, він позбавлений всякого звязку зі світом. — Чому з тюремних камер