Ярослава Дегтяренка - Лицарі Дикого Поля. Том 2

те, що це все треба тримати в таємниці. Ви й самі це чудово розумієте, — сказав він, дивлячись на двох молодих козаків. — Знову прибув гонець із листом від пана Киселя, тож завтра буде загальна Рада, де й зачитаємо листа й де вирішуватимуться інші, не менш важливі питання. Ви теж мусите бути. Подивимося, чим порадує нас пан воєвода. Але боюся, що нічого доброго він нам не напише. Як завжди, красномовно переконуватиме в тому, які ми всі тут негідники, і вимагатиме від нас покори. Ми потрапляємо в дуже скрутне становище. Сейм уже оголосив збір посполитого рушення, і я не сумніваюся в тому, що воно почало потихеньку збиратися. Нам треба буде йому протистояти. Я не схильний недооцінювати шляхту — гординя і чванство не завжди позбавляють їх можливості пристойно битися. Однак ми теж здатні дати їм гідну відсіч. Але якщо московити вдарять нас у спину, то настане крах усьому, чого ми досягли. Саме цього й домагаються поляки та, найімовірніше, проситимуть у нас подовження перемир’я, наполягатимуть на переговорах, адже цар досі вагається й не дає сейму однозначної відповіді. Утім, московські війська вже збираються біля кордонів. І нині ми теж мусимо виграти час, аби переконати царя в тому, що ми... — тут Богдан перервався, бо до кімнати безцеремонно ввійшла Гелена.

Щойно двоє друзів з’явилися в Чигирині, як одразу дізналися про те, що Хмельницький одружився з Геленою. Це весілля викликало обурення передусім у родині самого Хмельницького. Зважаючи на солідну різницю у віці й те, що Гелена виховувалася в будинку гетьмана пліч-о-пліч із його доньками, що вона досі була дружиною його недруга Чаплинського, оскільки той був живим і здоровим, усі були невимовно обурені та незадоволені цим шлюбом.

— А, Красунчику! Пане Марку! — милостиво всміхнулася Гелена двом сотникам, які, як за командою, низько й шанобливо вклонилися новоспеченій гетьманші. — Рада бачити вас у доброму здоров’ї!

— Для нас найбільша радість знову бачити тебе, пані. Дозволь нам щиро привітати тебе з весіллям і прийми від нас побажання тобі та твоєму чоловікові довгих років і щасливого подружнього життя! — відразу за двох увічливо, але стримано вимовив Тимофій належні до цієї нагоди слова та побажання.

Пані Хмельницька лагідно йому всміхнулася, адже не могла не помітити щирості двох молодих козаків, а це порадувало бідну Гелену, яка в душі страждала від загального осуду. Хмельницький же із властивою йому проникливістю теж подивився на двох друзів, утім, не помітив нещирості, що не могло не порадувати молодого. Та і звернулися з привітанням до його дружини, а зовсім не до нього самого, що свідчило про те, що хлопці сприймають Гелену як дружину гетьмана й тому ставляться до неї з пошаною, а не лестять самому Богданові. Насправді Хмельницькому було дуже важко — нелегка ноша гетьманства обтяжилася ще й загальним засудженням його особистого життя. Щоправда, Маркові й Тимофієві було цілком байдуже, з ким одружився гетьман, — їх це ніяк не стосувалося, тому не викликало ані осуду, ані обурення, ані радості.

— Дуже шкода, що ви не встигли на наше весілля. Ну що ж, зате ви, соколики мої, зробили велику справу, — сказав Хмельницький, не збираючись посвячувати дружину в усі ці подробиці політики й дипломатії. — Де ви зупинилися? Ніде? Ну, тоді оселитеся в козака Завади. У нього тепер і Влад живе, тож вам там буде весело. Ідіть!

Хлопці вклонилися спочатку Гелені, а потім гетьману. І зробили це без жодної поганої думки — Тимофій із дитинства був привчений ставитися до жінок із повагою та пошаною і практично ніколи не зраджував цій звичці, тому й поклонився Гелені першій, а Марко машинально вклонився за ним слідом. Зате пані Хмельницька це знову відзначила й не могла не зрадіти.

— З усіх твоїх наближених ці двоє — найбільш достойні та віддані! — сказала вона чоловікові, щойно молоді козаки вийшли. — Вони набагато кращі за всіх тих блюдолизів, що оточили тебе, ледь ти домігся успіху.

— Вони були зі мною від самого початку, коли мене всі переслідували й цькували, — усміхнувся Хмельницький. — І мають лише одну ваду — обидва дуже молоді, тому занадто незалежні та гарячі, часто діють за велінням серця й зовсім позбавлені честолюбства. Із них ніколи не вийде правильних підлабузників, таких, що діють тільки задля своєї користі. Але, напевно, лише завдяки цьому я й можу на них покладатися.

— Отже, роби так, аби ці двоє козаків завжди були до тебе якомога ближче! Мені так буде набагато спокійніше, я менше тривожитимуся за тебе і твоє життя, мій коханий гетьмане! — сказала Гелена, поклавши свою білу ручку на плече чоловіка.

Для неї було щастям, що Богдан, відкинувши мораль і людське засудження, не зробив її своєю коханкою, а поєднався з нею законним шлюбом. Ну, майже законним. Гелена щиро кохала Хмельницького й тому, уже один раз переживши з ним розлуку, їй було нестерпно страшно знову втратити Богдана. Її дратувала велика кількість підлабузників поряд із її чоловіком, і вона побоювалася, що вони можуть зрадити його заради власної користі.

— Як накажеш, пані гетьманша! — усміхнувся їй Хмельницький.

Він розумів, що багато ховалося за цими словами Гелени — і добродушність, що причаїлася в глибині її душі, і марнославство, і бажання впливати на чоловіка. А як відомо, часто доля простих людей залежить від прихильності до них коханих їхніх правителів. Богдан, звичайно, розгадав бажання своєї дружини вплинути на нього, але в цьому разі відмовити їй або осадити не посмів, оскільки тут їхні бажання збігалися.

Однак із жалем бачив Хмельницький і те, що має рацію його молода дружина — певна частина козацької старшини шукає власну вигоду, і йому треба зважати на них, оскільки його можуть і прибрати зі свого шляху честолюбні полковники. Ось і тепер, дві гучні перемоги дали підставу багатьом із них уважати, що слід укласти перемир’я з поляками, оскільки тепер неодмінно підуть зміни на краще у становищі насамперед самої козацької старшини. Але не це було метою Хмельницького — він не заради цього починав боротьбу. «Я писав у своєму універсалі: «Всю Україну в ляхів відберу!» — і просто зобов’язаний відібрати,