Ернест Міллер Хемінгуей - Твори в 4-х томах. Том 4

розлогі, а бистрини й заводі Сени в тому місці ніби створені для риболовлі. Спустившись сходами в той невеличкий парк, можна спостерігати рибалок, що влаштувалися на косі й під великим мостом. Багаті на рибу місця змінюються залежно від рівня води в Сені, й рибалки користуються тут довжелезними складаними бамбуковими вудками, але з дуже тонкою волосінню, легеньким поплавцем із гусячого пера й маленьким гачком; кожен до того ж уміло підгодовує рибу там, де ловить. Без вилову, і то добрячого, вони ніколи звідси не йдуть, і попадається їм здебільшого дрібна риба, яку вони звуть goujon, — схожа на плотву. Засмажена цілою, вона дуже смачна, я за одним заходом з'їдав її, бувало, цілу тарілку. На смак ці гладенькі рибинки м'ясисті й солодкаві, кращі навіть за свіжі сардини, і зовсім не відгонять риб'ячим жиром. Ми їх їли з кістками.

Найкраще їх готували в ресторані просто неба над річкою в Нижньому Медоні, куди ми тікали на день з нашого кварталу, коли водилися гроші. Він називався «Казковий вилов», і в ньому подавали чудове біле вино типу мюскаде. Там усе було як в оповіданнях Мопассана, а краєвид був точнісінько такий, як на картинах Сіслея. А втім, щоб поласувати рибкою goujon, можна було, звісно, й не їздити так далеко. На острові Сен-Луї теж готували дуже смачну friture[22].

Я мав кількох знайомих серед рибалок, що вудили на уловистих місцях Сени між островом Сен-Луї та площею Верт-Галант, і іноді, ясної днини, я купував літр вина, трохи хліба й ковбаси, сідав на осонні, почитував щойно куплену книжку й дивився, як ловлять рибу.

Автори подорожніх нотаток часто зображають паризьких рибалок такими собі диваками, в яких ніколи нічого не ловиться; насправді ж рибальство на Сені — заняття цілком поважне й навіть вигідне. Рибалки ці здебільшого були дрібні рантьє, які Ще не підозрівали, що інфляція зведе їхню ренту нанівець, або завзяті любителі цієї справи, що просиджували з вудкою весь свій вільний час. У Шарантоні, де в Сену впадає Марна, й за містом риба ловиться краще, але й у самому Парижі можна наловити чимало. Сам я не ловив, бо не мав вудки, а гроші збирав, на те, щоб поїхати порибалити в Іспанію. До того ж я ніколи не знав наперед, коли закінчу роботу й чи не доведеться кудись їхати від газети, тому не хотів братися до риболовлі, в якій успіх залежить від часу. Але я уважно стежив за рибалками, і те, що я бачив, було цікаво й корисно знати, і мене тішило, що навіть у самому Парижі люди ловлять рибу по-справжньому й вилов несуть додому, родині на обід.

Спостерігаючи рибалок і рух на річці, красиві баржі, життя на яких так відрізнялося від довколишнього, буксири, димарі яких відкидалися, коли вони проходили під мостами, тягнучи за собою караван барж, величні берести на скутих гранітом берегах, платани й подекуди тополі, — я ніколи не почував себе самотнім на березі Сени.

В місті, де так багато дерев, день у день помічаєш, як наближається весна, аж поки за одну ніч теплий вітер раптом приносить її на ранок. Іноді холодні зливи змушували її відступати, й тоді здавалося, що вона вже ніколи не прийде й що ціла пора року випала з твого життя. Це були єдині по-справжньому тужливі дні в Парижі, бо вони були неприродні. Восени ти сам настроюєшся на тужливий лад. Бо щороку в тобі вмирає щось, коли листя облітає з дерев і їхнє гілля тремтить під вітром у холодному, зимовому світлі. Але ти знаєш, що весна неодмінно настане, так само як знаєш, що річка звільниться від криги. Коли ж холодні дощі не вщухають і вбивають весну, то виникає таке почуття, ніби безглуздо урвалося молоде життя.

А втім, у ті дні весна рано чи пізно завжди приходила; але страшно було, що вона може й не прийти.

Облудна весна

Коли наставала весна, навіть і несправжня, залишався тільки один клопіт: де шукати найбільшої втіхи. День тоді могли зіпсувати лише люди, і коли тобі щастило не домовитись ні про які зустрічі, той день не мав меж. Бо люди завжди обмежували втіху, крім дуже небагатьох, що й самі були приємні, наче весна.

Навесні я звичайно працював рано-вранці, поки дружина ще спала. Вікна стояли відчинені навстіж, і бруківка на вулиці просихала після дощу. Сонце підсушувало мокрі фасади будинків проти мого вікна. Жалюзі на вітринах крамниць були ще спущені. Ось на вулиці з'явився козопас і задудів у свою дуду, і жінка, що мешкала над нами, вийшла на тротуар з великим глеком. Козопас вибрав одну молочну козу, чорну, з важким вим'ям, і видоїв її просто в глек, а тим часом його собака зігнав решту кіз на тротуар. Кози роззиралися на всі боки й крутили головами, мов туристи на екскурсії. Козопас взяв у жінки гроші, подякував їй і рушив далі, дмухаючи в дуду, а собака погнав кіз позад нього, і вони затрусили рогами. Я повернувся до свого писання, а жінка тим часом понесла молоко додому. Вона була в капцях на повстяній підошві, і я чув тільки, як вона важко дихала, спинившись на хвильку на сходах за нашими дверима, а потім — як зачиняла двері свого помешкання. В нашому будинку тільки вона купувала козяче молоко.

Я вирішив спуститися на вулицю й купити ранковий кінноспортивний бюлетень. Не було жодного кварталу, навіть найбіднішого, де б не продавали того бюлетеня, нехай хоч по одному примірнику, але такого дня, як сьогодні, його належало придбати з самого ранку. Я знайшов його на розі вулиці Декарта й площі Контрескарп. Кози вже спускалися вулицею Декарта, а я вдихнув свіжого повітря й швидко рушив назад, щоб піднятись до себе нагору й закінчити роботу. Я насилу поборов спокусу не йти додому, а податися вранішньою вулицею за козами. Але перш ніж знову взятися до роботи, я зазирнув у бюлетень. Того дня перегони мали відбутись в Ангені, на невеликому гарному іподромі, що був рідним домом для шахраїв та аутсайдерів.

Отже, вирішив я, закінчую денну роботу — і ми з дружиною вирушаємо на перегони. З торонтської газети, куди я дописував, саме надійшли гроші, і ми хотіли зробити добрий заклад, якщо знайдеться на кого. Одного разу моя дружина заклалась в Отейлі на конячину, що звалася Chèvre d'Or[23], — за неї мали платити сто двадцять до одного, і вона уже