Данило Борисович Яневський - Таємниця Михайла Грушевського

<…> само може спричинитись дорозрухів і безладу».[205]

До сказаного юристом Сергієм Крупновим можна додати хіба декілька очевидних міркувань.

Констатації

Перша. Декларацією 29 вересня Генеральний секретаріат, Центральна та Мала ради, три українські, дві російські та дві єврейські націонал-соціалістичні партії остаточно перейшли до методів політичного «гіпермодернізму», тобто відмовилися від дотримання будь-яких усталених та/або наперед погоджених правил політичної боротьби, а тим більше, від підписаних з опонентами угод. Після 29 вересня націонал-соціалістичні політичні сили, насамперед українські та єврейські, остаточно розірвали з демократичною традицією.

Друга. Зазначені організації та політичні сили засвідчили: їхні підписи під будь-якими документами не варті чорнила, яким вони зроблені.

Третя. Ці партії та організації остаточно й безповоротно вийшли за межі права та демократичних, законних процедур.

Четверта. Вони затвердили курс на створення самостійної держави так званого «українського трудового народу» неправовими незаконними методами.

П’ята. Вони висунули претензії на статус суб’єкта міжнародного права, і то при тому, що 1914 р. українські націонал-соціалісти задекларували позицію «нейтральності» українства у Першій світовій війні.

Жовтень

Декларацію 29 вересня – в життя!

Генеральний секретаріат та Мала рада, засукавши рукава, заходилися виконувати програму 29 вересня. Ось перелік заходів, спрямованих на руйнацію держави та розпалювання громадянської війни:

2 жовтня

– рішення ГС про затвердження товариша генсекретаря незаконно створеного відомства промисловості й торгу (відповідне рішення було ухвалено Малою радою 29 вересня);

– рішення «скласти комісію, що виробила б основні точки законопроекту про Українські Установчі збори»;

– рішення про «заснування Секретарства відбудування».

3 жовтня

– ухвалення «пояснюючої записки про демобілізацію і проект про неї в першім читанні».

5 жовтня

– ухвалення Малою радою проекту «Інструкції» секретарству земельних справ, за якою до нього «переходять всі права і влада Міністерства хліборобства в межах України»;

– ухвалення Малою радою «Статуту крайового українсько-земельного комітету», який мав «порядкувати земельними справами не тільки в межах п’яти губерній теперішньої автономної України, а також і в інших українських губерніях, якщо вони забажають цього».

9 жовтня

– Генсекретаріат «обговорив та ухвалив кандидатуру генерала Скоропадського на командуючого Київським військовим округом в порозумінні з Військовим генеральним комітетом».

10 жовтня

– Мала рада (попри зауваження представника РСДРП(м)[206] та бойкот засідання представників польських партій) вирішує «створити організаційний комітет та <…> обрати комісію для вироблення законопроекту про скликання Української Установчої ради».

19 жовтня

– Мала рада ухвалює запровадження комісарів УЦР «при кожній з 15 дивізій, які тепер визначено для українізації»;

– ухвалює, що «воля народів до самоозначення може бути виявлена тільки через Установчу раду України і що таким чином виявлена воля народів України буде погоджена з волею всіх народів Росії».[207]

13 жовтня

Київські націонал-соціалісти зробили черговий хід у розігруваній партії – спрямували до Петрограда «Меморандум Генерального секретаріату України Тимчасовому урядові Російської республіки». Як нам видається, вже сама назва документа – навіть поза його змістом – містила претензію на таку собі дипломатичну ноту уряду однієї незалежної держави до уряду держави іншої. Багатослівний патетичний документ, поза публіцистичним лушпинням, зводився до такого:

– Тимчасовому урядові було висунуте звинувачення «у систематичному порушенні <…> виданого ним самим законодавчого акту», тобто «Інструкції» від 3 липня, а його практичну діяльність було схарактеризовано як таку, що «спричиняється до дезорганізації власті в країні»;

– «в уживаному з боку Тимчасового правительства відношенні до Генерального секретаріату вбачають для себе сприяючий грунт місцеві контрреволюційні елементи»;

– необхідності «видатиурядовий акт про те, що підвладні Генеральному секретаріатові установи (яких у природі не існувало. – Д. Я.) порозуміваються з Тимчасовим урядом через його посередництво»;

– вимоги, «щоби командуючий військом округи (Київської. – Д. Я.) і комісар Тимчасового уряду при нім були назначені по порозумінні з Генеральним секретаріатом».

17 жовтня

Генсекретаріат ухвалює «текст Генерального секретаріату в справі Українських Установчих зборів» (участь у засіданні взяли лише 5 членів, які мали право вирішального голосу).

18 жовтня

В. Винниченко озвучує текст цього документа на засіданні Малої ради. Головні пункти – Генсекретаріат працюватиме над «єдністю Російської Федеративної Республіки», а по закінченні роботи над законопроектом про скликання Українських Установчих зборів передасть його на розгляд петроградського уряду. Озвучивши документ, Винниченко «прочитав свої особисті пояснення з приводу своєї ж промови», які категорично відкидали «будь-які самостійницькі ідеали» УЦР. Разом з тим промовець зробив принципові зауваження, які фактично відкидали щойно озвучені політичні постулати. «Якмарксист, – запевнив присутніх Винниченко, – я принципіально ніяких абсолютивних політичних цінностей признати не можу. Політичні форми якогось соціального організму залежать від певної комбінації основних факторів – економічних, національних, культурних, історичних і інших. Через це кожний совісний і щирий марксист, – говорив голова Генсекретаріату, – ніколи не може зрікатись ні від яких політичних лозунгів. Коли б комбінація основних факторів складалася так, що надбудова їх, політична форма вимагала б необхідність самостійності, я мусив би признати цю форму, хоч цього для України я не передбачаю».

18 жовтня

Генсекретаріат ухвалює «виробити законопроект про заміну старого земства народними радами й управами».

21 жовтня

Генсекретаріат ухвалює проект статуту мілітарного формування – «Вільного козацтва».

24 жовтня

Мала рада ухвалює УПСРівську резолюцію, «щоб Генеральним секретаріатом негайно було розроблено законопроект про передачу землі в розпорядження земельних комітетів».[208]

Націонал-соціалісти захоплюють владу в Південно-Західному краї Росії

Більшовицький заколот у Петрограді зупинив марудну гру поміж Тимчасовим урядом та його регіональним представництвом у Києві. Реакція націонал-соціалістичного Києва була просто-таки реактивною: «25 жовтня вночі на закритому засіданні Комітету Центральної Української Ради враз з київськими революційними організаціями» (кількість та персональний склад учасників засідання, як завжди, залишилися таємницею. —Д. Я.) ухвалили: «Центральна Рада (а не Комітет УЦР та анонімні представники анонімних «київських революційних організацій». – Д. Я.) одноголосно (підкреслення наше. – Д. Я.) постановила утворити революційний Комітет по охороні революції на Україні. На всій території України Комітет має розпоряджатися всіма силами революційної демократії і йому подчиняються в порядку охорони революції всі органи влади означеної території. Комітет є відповідальний перед Українською Центральною Радою та негайно приступає до діяльності». За півтори доби стало відомо, що до складу КОРу, який «розповсюдив» свою «владу» на територію дев’яти губерній, увійшли представники хіба дванадцяти громадських організацій та політичних партій, причому в деяких випадках одні й ті самі персони представляли обидві організації разом (наприклад, Петлюра увійшов до складу КОР як представник Українського Генерального військового комітету), – а саме:

– УГВК,

– Української РВД,

– РСД Київської округи,

– Головного комітету доріг України,

– УСДРП,

– УПСР,

– РСДРП (б),

– РСДРП (м),

– ПСР,

– БУНД,

– ОЄСРП,

– «Ради солдатських і робітничих