Агата Крісті - П'ятеро поросят

зробленого мною. Я мучуся, у мене сверблять руки рід бажання схопити пензель і дивитися на тебе, як ти сидиш на тій старій зубчастій стіні з вежами, побитими як старий анекдот, а в глибині — синє море і пишні британські дерева… Ти там стоїш як протиріччя всьому, як врочистий виклик! Я повинен тебе такою написати! І я не терплю, коли мені набридають або морочать голову під час роботи. Коли картина буде готова, я скажу Керолайн правду і ми розв'яжемо всю цю заплутану історію».

Я запитала: «Керолайн буде протестувати, якщо ти вимагатимеш розлучення?» Він відповів, що не думає, але, мовляв, з жінками ніколи не знаєш, як вони вчинять. Я сказала, що мені жаль, якщо це її засмутить, але, врешті-решт, подібні речі трапляються. «Дуже просто і дуже розумно, Ельзо. Але, бачиш, Керолайн нерозсудлива, вона ніколи не була і, напевне, й надалі не буде розсудливою. Вона любить мене, ти розумієш?» Я сказала, що розумію, але якщо вона любить тебе, то твоє щастя повинно бути для неї головним і ні в якому разі вона не повинна тримати тебе біля себе. Еміас сказав: «У житті не вдається вирішувати питання за допомогою прекрасних афоризмів, узятих із сучасної літератури. Природа жорстока, з іклами й кігтями, не забувай цього». — «Але ж ми сьогодні цивілізовані люди», — зауважила я, Еміас розсміявся: «Дідька з два цивілізовані! Керолайн напевне захоче пристукнути тебе сокирою по голові! До того ж вона це може. Ти не розумієш, Ельзо, що вона буде страждати. Чи знаєш ти, що таке страждати?..» — «Тоді не кажи їй». — «Ні, розлучення повинно відбутися. Ти повинна мені належати, як світ, Ельзо. Щоб ти була моєю перед усіма». — «А якщо вона не захоче розлучатися?» — «Не цього я боюся». — «Чого ж ти боїшся?» І він тихо мовив: «Не знаю…»

Бачте, він знав Керолайн. Я — ні. Якщо б я тоді могла передбачити…

Ми знову поїхали в Олдербері. Становище було складне. Цього разу справи пішли важко. Керолайн стала підозріливою, ї це мені не подобалося. Мені завжди були бридкі брехня і обдурювання. Я дотримувалася думки, що ми повинні сказати їй про все. Проте Еміас і чути не хотів, Найстрашніше було те, що це його мало зачіпало. При всій його любові до Керолайн і страху перед її стражданням, його просто-напросто не зачіпало: буде це чесно чи ні? Він шалено працював, а все інше його не обходило. Я ще не бачила його таким. Тільки тоді зрозуміла, який він геніальний» Він був, звичайно, одержимий, не рахувався з правилами доброго тону. Але зі мною справа була інша. Моє становище було жахливе. Керолайн мене не терпіла і була права. Єдиний засіб вияснити все — це чесно сказати їй правду. Але Еміас завжди відповідав, що не хоче, щоб йому набридали з різними сценами, поки він не закінчить картину. «Але, напевне, — сказала я, — ніяких сцен не буде. У Керолайн досить гідності і гордості для цього. А я хочу бути цілком чесною. Ми повинні бути чесними!» — «До біса чесність! — закричав Еміас. — Я працюю над картиною, дідько б вас забрав!»

Я розуміла його точку зору. Він моєї не розумів.

Зрештою, я більше не могла. Якось Керолайн розповідала нам про її і Еміасові плани на осінь. Вона говорила з такою впевненістю!.. Раптом мені здалося страшенно підлим те, що ми робимо, — залишати її в невідомості. Можливо, я була також розсерджена, оскільки Керолайн майже весь час погано до мене ставилася. Правда, в інтелігентній формі, так що ні до чого було придратися. І я сказала їй правду в обличчя. Я й досі переконана, що вчинила правильно. Хоча, зрозуміло, я цього не зробила б, якби мала хоч туманне уявлення, до чого воно приведе.

Сутичка сталася негайно. Еміас розсердився, але змушений був визнати, що все, розголошене мною, правда. Поведінка Керолайн була мені незрозуміла. Коли потім ми пішли до Мередіта Блейка на чай, вона прекрасно грала свою роль, базікала, сміялась… По своїй недосвідченості я повірила, що вона сприйняла все по-належному. Після цього мені було страшенно неприємно сидіти в Олдербері, але, якби я виїхала, Еміас метав би громи і блискавки від гніву. Я думала, що, можливо, поїде Керолайн. Це полегшило б для нас усю справу.

Я не бачила, коли Керолайн брала цикуту. Я хочу бути чесною і тому визнаю, що, можливо, її розповідь про самогубство й правдива. Але, правду кажучи, я не вірю. По-моєму, вона була жінка надзвичайно ревнива й егоїстична. Жінка, яка не хоче випускати зі своїх рук нічого з того, що вона вважає своїм. Еміас був її власністю. Вона ладна була б убити його, аніж випустити зовсім І безповоротно до іншої жінки. Мені здається, вона негайно прийняла рішення вбити його. І, по-моєму, розповідь Мередіта про властивості цикути наштовхнула її на думку здійснити задумане.

Вона була надто жорстока і мстива жінка, навіть зла. Еміас завжди пам'ятав, що вона небезпечна. Я цього не знала.

Наступного ранку у неї відбулася остання розмова з Еміасом. Я чула її з веранди. Він тримався прекрасно — терпеливо, спокійно, умовляв її бути розсудливою, говорив, що йому надто дорогі і вона, і дитина, що він буде їх любити й зробить усе, аби забезпечити їхнє майбутнє. Нараз він посуворішав: «Але зрозумій ти одну річ. Я все рівно одружуся з Ельзою, і ніщо мене не зможе зупинити! Ми завжди вважали, що не можна позбавляти людини свободи. Таке в житті буває». Тоді Керолайн заявила: «Роби як знаєш. Я попередила тебе». Голос у неї був спокійний, але з якимись дивними нотками. «Що ти хочеш цим сказати?» — запитав її Еміас. «Ти мій, і я зовсім не збираюсь відпускати тебе. Ніж дозволити тобі піти до цієї жінки, я скоріше уб'ю тебе…» В цей момент я побачила Філіпа Блейка, який ішов уздовж веранди. Я встала і пішла йому назустріч, мені не хотілося, щоб він чув їхню розмову.

Трохи згодом Еміас вийшов з будинку і сказав, що треба поспішати з картиною. Ми спустилися вниз до «батареї». Він майже нічого не розповідав. Сказав тільки, що з Керолайн не так-то просто про щось домовитись, оскільки вона хижа, але не будемо більш говорити про це. Він хотів зосередитися на своїй роботі. «Ще день — і картина буде закінчена, — сказав він. — І це краще, що я зробив, Ельзо. Навіть якщо воно створено ціною крові і сліз».

Пізніше я пішла