Мішель Уельбек - Платформа

«Що мене в цьому лякає, — знову мовила вона, — так це повна відсутність фізичного контакту Всі носять рукавички, застосовують якісь пристрої. Один одного ніколи не торкається. Ні поцілунків, ні дотиків, ні ласки. Як на мене, так це прямо протилежне сексуальності».

Вона мала рацію, але вважаю, що адепти садо-мазохізму вбачали у своїх ігрищах верх сексуальності, вищу її форму. Кожен залишався у своїй шкірі, повністю під владою унікальних відчуттів. Так своєрідно вони дивилися на світ. Точно можна стверджувати лише те, що в наш час заклади такого спрямування набувають все більшої популярності. Такі дівчата, як Маржорі та Жеральдін, постійно їх відвідують, проте я не міг, як не намагався, уявити, що їм вдавалося повністю розслаблятися та отримувати насолоду від сексу.

«Пояснення таке просте, що в це навіть повірити важко, — врешті-решт сказав я. — Існує сексуальність людей, які люблять одне одного, та людей, які одне одного хіба що терплять. Коли бачиш у партнері лишень відображення свого власного світосприйняття, залишається страждання та жорстокість».

Валері прихилилась до мене. «У дивному світі ми живемо», — промовила вона нарешті. У якомусь розумінні вона залишилась наївною дурепою, захищеною від людської реальності своїм режимом роботи з мінімумом часу на магазини та відпочинок. Вона додала: «Мені не подобається світ, у якому ми живемо».

6

За результатами нашого дослідження, існує три основні типи очікування споживачів: бажання безпеки, бажання емоцій та бажання естетичної насолоди.

Бернар ГІЛЬБО

Тридцятого червня різко збільшилася кількість замовлень від туристичних агенцій. Продукт «Ельдорадо — завжди нові відкриття» мав цілковитий успіх, він одразу вирвався уперед у перегонах зі старою стандартною формулою «Ельдорадо», популярність якої, навпаки, продовжувала падати. Валері вирішила взяти тиждень відпустки. Ми поїхали до її батьків у Сен-Ке-Портріє. Я відчував себе трохи застарим для нареченого, якого представляють сім'ї, адже нас розділяло тринадцять років. У такій ситуації я опинився вперше. Ми вийшли з поїзда в Сен-Брієк, де її батько зустрічав нас на вокзалі. Він тепло обняв доньку, довго не відпускаючи зі своїх обіймів. Видно було, що він таки за нею скучив. «Ти трохи схудла…» — зауважив він. Потім він повернувся до мене і сухо потиснув руку. Схоже, він теж був збентежений, бо знав, що я працюю в Міністерстві культури, а він був простим фермером. Її мати була більш говіркою. Вона довго розпитувала мене про моє життя, роботу та дозвілля. Втім, я не почував себе ніяково, Валері увесь час сиділа поруч зі мною; час від часу вона відповідала замість мене, і ми постійно дивились одне на одного. Навіть уявити собі не можу, як би я поводився в подібній ситуації, маючи дітей. Про майбутнє я теж не міг сказати нічого путнього.

Вечеря була по-справжньому святкова, з омаром, ягнячим стегном, різними сирами, полуничним пирогом та кавою. У цьому я хотів вбачати ознаку того, що мене прийняли в родину, але, тверезо зваживши ситуацію, зрозумів, що меню було складене заздалегідь. Валері взяла на себе ведучу роль у розмові, розказуючи насамперед про свою нову роботу, про яку я і так майже все знав. Я роздивлявся фіранки, оздоблення кімнати, сімейні фотографії. Я потрапив у справжню сім'ю. Це було так зворушливо, але водночас і трохи бентежило. Валері захотіла спати разом у своїй колишній кімнаті. «Краще вам влаштуватися в кімнаті для гостей, бо там вам буде тісно». І справді, ліжко було завузьке, але я вже завівся, просунувши руку у трусики Валері, пестив її та уявляв, як вона вже спала тут, коли їй було тринадцять-чотирнадцять років. «Втрачені роки», — подумав я. Потім став навколішки коло ліжка, повністю зняв з неї трусики і повернув її до себе. Тільки-но я ввійшов у неї, як вона зупинила мене. Я грався з Валері, короткими швидкими ривками входячи у неї на кілька сантиметрів і зупиняючись, стискаючи водночас її груди. Вона приглушено стогнала, потім раптом розсміялась. «Мої батьки, — прошепотіла вона. — Вони ще не сплять». Я знову увійшов у неї, цього разу глибше, щоб самому насолодитися цією миттю. Вона дивилась на мене, і її очі блищали. Коли я з приглушеним стогоном кінчив прямо у неї, вона затисла руками мені рота.

Пізніше я з цікавістю розглядав убрання кімнати. Відразу над «Рожевою бібліотекою»[51] на етажерці лежали стосики тоненьких, ретельно перев’язаних зошитів. «Це я робила, коли мені було десять-дванадцять років. Можеш подивитись. Це історії «Клубу П’ятьох».

— Як це?

— Неопубліковані історії «Клубу п’ятьох», які я сама вигадувала з тими самими персонажами.

Я дістав зошити: «Клуб п’ятьох у космосі», «Клуб п’ятьох у Канаді». Нараз я побачив перед собою маленьку самотню дівчинку з багатою уявою, яку мені вже ніколи не пізнати.

Протягом наступних днів ми нічого не робили, з ранку до вечора вигріваючись на пляжі. Погода стояла гарна, але вода була захолодною, щоб перебувати в ній тривалий час. Валері годинами лежала на сонці; потроху вона приходила до тями, знову набираючись сил; останні три місяці були найважчими у її професійній кар’єрі. Одного вечора, десь через три дні після нашого приїзду, я заговорив з нею про це. Ми сиділи в «Океанському барі» і потягували коктейлі.

— Мені здається, тепер, коли проект запущений, у тебе буде менше роботи.

— Спочатку — так. — Вона тверезо посміхнулась. — Але незабаром треба буде шукати щось інше.

— Чому? Чому б не зупинитися і не перепочити?

— Бо це гра. Був би тут зараз Жан-Ів, він би пояснив тобі, що такий принцип капіталізму: якщо ти не рухаєшся весь час уперед, тобі кінець. Втім, якщо ти виборов собі вирішальну конкурентну перевагу, тоді і справді ти можеш відпочити протягом кількох років. Проте ми ще не маємо на це права. Принцип туру «Ельдорадо — завжди нові відкриття» непоганий, це — геніальна ідея, ба, навіть хитра, коли хочеш. Але ж у ній немає нічого принципово нового, це проста суміш двох уже відомих продуктів. Конкуренти відразу побачать, що така модель працює, і дуже швидко займуть цю нішу. Це дуже легко. Важко було лише розробити маршрут у такий короткий термін. Але я впевнена, що, наприклад, група «Нувель Фронтьєр» спроможна запропонувати конкурентну пропозицію наступного ж літа. Якщо ми хочемо зберегти нашу перевагу, необхідно буде вигадати щось нове, не гірше за попередню ідею.

— І цей процес ніколи не скінчиться?

— Напевно ні, Мішелю. Мені непогано платять саме за цю роботу, на якій я добре розуміюсь. Я прийняла правила гри.

Я спохмурнів. Вона провела рукою по моїй