Фенні Флегг - Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»

упорядкування часів короля Якова. Книга Рут 1:16–20: «А Рут відказала: Не силуй мене, щоб я покинула тебе, щоб я вернулася від тебе, бо куди підеш ти, туди піду й я, а де житимеш ти, там житиму й я. Народ твій буде мій народ, а Бог твій мій Бог».

Застигнувши на місці, Іджі перечитувала цитату знову та знову. Потім простягнула сторінку мамі й спитала, що це означає.

Мама прочитала її, поклала на стіл і продовжила лущити горох. Вона сказала: «Ну, люба, гадаю, це означає саме те, що сказано. А ще я гадаю, що завтра тобі з твоїм братом і Великим Джорджем слід поїхати туди й забрати дівчину, так? Ти ж знаєш, що не зможеш жити спокійно, поки не зробиш цього. Ти ж знаєш».

І це було так. Не змогла б.

Тож наступного дня вони поїхали до Джорджії та привезли її.

Я була захоплена сміливістю, з якою Рут узяла й пішла від чоловіка. У ті часи це вимагало неабиякої відваги, люба, не те що зараз. Тоді, якщо ти була одружена, ти мусила залишалась одруженою. Але вона виявилась міцнішою, ніж люди гадали. Усі поводилися з Рут, наче з порцеляновою статуеткою, але, знаєте, багато в чому вона була значно сильнішою за Іджі.

— Рут отримала розлучення?

— Цього я не знаю. Ніколи не питала. Я просто вважала це особистою справою Рут. Ніколи не зустрічалася з її чоловіком, але кажуть, він був красунчик, якщо не зважати на скляне око. Рут розповіла мені, що він походив із гідної родини, але з жінками поводився, як останній мерзотник. Вона казала, що їхньої шлюбної ночі він напився й присилував її, хоча вона весь час благала його зупинитися.

— Який жах!..

— Отож. У неї три дні потім кров ішла, а опісля вона ніколи не вміла розслабитися й отримати від цього насолоду. Що, звісно, ще більше лютило його. Одного разу він так ударив її, що вона полетіла зі сходів.

— Боже милий!

— Потім він почав кидатися на тих бідолашних чорних дівчат, які працювали на нього. Рут казала, що одній дівчинці було лише дванадцять років. Але на той момент, як вона з’ясувала, що він за один, було вже пізно. Мати Рут захворіла, і через це вона не могла поїхати. Вона казала, що ночами, коли він повертався додому злий і п’яний та ґвалтував її, вона лежала, молилася Богу й думала про нас, аби не збожеволіти.

Евелін зауважила:

— Кажуть, неможливо знати чоловіка, доки не поживеш із ним.

— Так і є. Сипсі казала: «Ніколи не знаєш, що за рибу ти впіймав, доки не витягнеш її з води». Тож я вважаю за краще, що Кукса ніколи не бачив свого батька. Рут пішла до того, як він народився. Насправді на той момент вона навіть не знала, що вагітна. Прожила з Іджі два місяці, перш ніж помітила, що в неї животик випинається. Пішла до лікаря — і виявилося, що в неї буде дитинка. Хлопчик народився у великому будинку, і то був найгарніший у світі малюк, кароокий і білявий, вагою сім фунтів.

Уперше побачивши його, мама промовила: «Іджі, глянь — у нього твоє волосся!»

І це справді було так — він був зовсім білявенький. Тоді ж татко Тредґуд посадив Іджі перед собою і сказав їй, що тепер, коли на ній лежить відповідальність за Рут і малюка, саме час їй визначитися, чим вона хоче займатись. І дав їй п’ятсот доларів на початок власної справи. На ці гроші вона й придбала кафе.

Евелін спитала, чи Френк Беннетт знав, що в нього була дитина.

— Гадки не маю, знав чи не знав.

— Невже він узагалі не бачився з нею після того, як вона покинула Джорджію?

— Що ж, не можу стверджувати напевне, бачився чи ні, але одне скажу точно: він був у Вісл-Стоп щонайменше один раз. І, мабуть, цього разу виявилося для нього забагато.

— Що ви хочете сказати?

— Те, що він був убитий.

— Убитий!

— Атож, люба. Мертвіший за мертвого.

Вальдоста, Джорджія

18 вересня 1928 р.

Коли того літа Рут повернулася додому, щоб узяти шлюб, Френк Беннетт і її мати зустріли дівчину на станції. Рут уже встигла забути, який він вродливий і яка щаслива була мати, дізнавшись, що вона знайшла таку гарну партію.

Майже відразу почалися святкування, і Рут намагалася викинути з голови будь-які думки про Вісл-Стоп. Але іноді, в гущавині натовпу або самотньої глухої ночі — вона сама не знала, коли це трапиться, — перед її очима поставала Іджі, і так нестерпно хотілося побачити її, що подих перехоплювало від муки.

Щоразу, як це ставалося, вона молилася Господу, благаючи Його звільнити її від цих думок. Вона знала, що повинна бути там, де належить, і чинити так, як належить. Вона подолає свою тугу за Іджі. Звичайно ж, Він їй допоможе… з плином часу це почуття точно мине… З Божою допомогою вона впорається.

Вона вирушила на шлюбне ліжко, вирішивши бути доброю, люблячою дружиною, що б не сталося. І тому для неї було страшним потрясінням, коли він узяв її з такою люттю, ніби карав за щось. Закінчивши, він преспокійно встав і пішов спати до сусідньої кімнати, а вона залишилася лежати в патьоках власної крові. Френк ніколи не приходив до неї, якщо тільки не хотів сексу, і в дев’яти випадках із десяти це траплялося тому, що він був або занадто п’яний, або занадто лінивий, щоб їхати до міста.

Рут не могла позбутися думки, що щось усередині неї викликає в ньому люту ненависть. Що, як не намагається вона придушити в собі любов до Іджі, Френк якимось чином відчуває її все одно. Це якось прослизало в її голосі, в її дотику — вона не знала, як саме, та була впевнена, що він про все здогадується, тому й зневажає її. Так вона й жила з почуттям провини і терпіла побої та образи, бо вірила, що заслуговує на них.

З маминої кімнати вийшов лікар.

— Місіс Беннетт, ваша мати знову трохи розмовляє. Можливо, ви захочете поговорити з нею.

Рут увійшла й сіла.

Її мати, яка не розмовляла тиждень, відкрила очі й подивилася на доньку. Потім прошепотіла:

— Тікай від нього… Обіцяй мені, Рут. Цей чоловік — диявол. Я бачила Бога, а цей — диявол. Я чую все, Рут… тікай… обіцяй мені…

То було вперше, коли ця сором’язлива жінка сказала щось проти Френка. Рут кивнула й узяла її за руку. Того дня лікар назавжди закрив очі її матері.

Рут заплакала над нею, а годиною пізніше піднялася до себе, вмила обличчя і надписала конверт для Іджі.

Заклеївши його, вона підійшла до вікна і глянула