Едмонд Мур Гамільтон - Зоряні королі

— Ми будемо вимагати від них здачі, висунемо їм ультиматум.

— Шорр Кан не капітулює, — застеріг Хелл Беррел.

Але Ґордон змусив спрямувати промінь телестерео на Талларну і заговорив по ньому:

— Уряду Ліґи Темних Світів! Ми пропонуємо вам можливість здатися. Здавайтеся і складіть зброю під нашим наглядом. Ми обіцяємо, що ніхто крім злочинців, які втягли вас у цю авантюру, не постраждає. Але якщо ви відмовитеся, ми направимо Руйнівник на всю Хмару! Ми назавжди зітремо цей район! Валь Марланн вражено глянув на нього:

— Ви зробите це? Але, боже мій…

— Я не посмію зробити це, — відповів Ґордон. — Я ніколи більше не візьмуся за Руйнівника. Але вони відчули його силу і можуть злякатися.

Відповіді на їх стереопередачу не було. За годину вони повторили її. Відповіді знову не було. Потім, після нового очікування, пролунав суворий голос Гірона:

— Здається, нам доведеться ще раз пройти через це!

— Стривайте! — крикнув Хелл Беррел. — Відповідь з Талларни!

У стерео з’явилося кілька переляканих хмарників, деякі були поранені.

— Ми згодні на ваші умови, принц Зарт! — заговорив хрипко один з них. — Наші кораблі негайно зберуться і будуть роззброєні. Ви зможете увійти сюди за кілька годин.

— Це може бути обманом! — відрізав Валь Марланн. — Він дасть Шорр Кану час розставити пастки!

Хмарник у стерео похитав головою: — Тиранію Шорр Кона повалена. Коли він відмовився здаватися, ми повстали проти нього. Я доведу це, показавши вам його. Він помирає.

Телестерео переключилося на іншу сцену. Тепер це була кімната, де був Шорр Кан. Він сидів у кріслі в тій похмурій кімнаті, звідки керував спробою завоювати Галактику. Навколо стояли озброєні хмарники. Обличчя його було мармурово-білим, а у боці зяяла широка, обпалена рана.

Його тьмяні очі поглянули на них, потім прояснилися на мить, впавши на Ґордона. Шорр Кан слабо посміхнувся.

— Ви виграли, — сказав він Ґордону. — Я ніколи не думав, що ви посмієте взятися за Руйнівника. Дурням щастить, а то б ви самі загинули при цьому… — Він задихався, потім знову заговорив: — Безглуздий кінець для мене, чи не так? Але я не жаліюся. В мене було одне життя, і я використав його до кінця. Ви у глибині такий самий, за це я і любив вас.

Чорнява голова схилилась, голос впав до шепоту:

— Може, я залишок вашого світу, Джоне? Просто, народився невчасно? Може бути…

Він помер — вони зрозуміли це з того, як його ставна постать упала на підлогу.

— Про що це він говорив вам, принце? — Спантеличено запитав Хелл Беррел. — Я не розумію…

Ґордон відчув дивне, гостре хвилювання. Життя загадкове у своїх поворотах. У нього не було причин, щоб любити Шорр Кана, але все ж він відчував, що той подобався йому.

Валь Марланн і інші офіцери «Етне» тріумфували.

— Перемога! Ми назавжди знищили загрозу Ліґи!

Корабель шумів. Всі знали, що ця радість поширюється по всьому флоту. За дві години Гірон почав вводити у Хмари окупаційні сили, керуючись променями радара з Талларни. Половина кораблів залишилася зовні на випадок засідки.

— Тепер немає сумніву, що вони справді здалися, — повідомив він Ґордону. — Авангард повідомляє, що всі кораблі Ліґи вже сіли і роззброюються. — Він додав: — Я залишу ескорт для «Етне». Я знаю, як вам хочеться повернутися на Троон. Ґордон відповів:

— Нам не потрібно ескорту. Валь Марланн, ми вирушаємо негайно.

«Етне» рушила у довгий зворотний шлях через всю Галактику до Канопуса. Але за півгодини Ґордон віддав нове розпорядження:

— До Сонця, а не до Канопуса. Наш порт призначення — Земля.

Хелл Беррел вражено запротестував:

— Але, принце, весь Троон очікує на ваше повернення! Вся Імперія, кожна людина в ній збожеволіє від радості до цього часу, чекаючи, щоб привітати вас! Ґордон похитав головою.

— Я не йду зараз на Троон. Везіть мене на Землю.

Вони дивилися на нього здивовано, не розуміючи. Але Валь Марланн віддав розпорядження, і корабель трохи змінив курс, щоб попрямувати до далекої жовтої іскри Сонця.

Години, поки «Етне» мчав на північ, Ґордон сидів біля ілюмінатора, похмуро дивлячись у нього, занурений у дивне, втомлене заціпеніння. Нарешті він повертається на Землю, до свого власного часу і світу, до власного тіла. Тільки тепер він міг виконати обіцянку, дану Зарт Арну.

Він глянув на яскраво сяючі зірки Галактики. Далеко-далеко на заході блищав маяк Канопуса. Він подумав про Троон, про мільйони тріумфуючих там людей.

— Все це скінчилося для мене, — похмуро сказав він собі. — Скінчено назавжди.

Він подумав про Ліанну, і хвиля сліпого відчаю знову піднялася у його душі. З цим теж було покінчено назавжди.

Хелл Беррел увійшов і сказав:

— Вся Імперія, вся Галактика салютують на вашу честь, принце! Хіба можна йти на Землю, коли всі чекають вас?

— Так треба, — наполегливо відповів Ґордон, і високий антарієць спантеличено вийшов.

Він спав, прокидався і знову спав. Час наче втратив будь-який сенс. Скільки днів минуло, поки попереду не з’явився знайомий жовтий диск Сонця!

«Етне» знижувалася до старої зеленої Землі, до освітленої східної півкулі.

— Сідайте у моїй лабораторії в горах — Хелл знає де це, — сказав Ґордон.

Вежа у вікових снігових Гімалаях була такою ж, якою він залишив її, — як давно це було! «Етне» м’яко опустилася на маленьке плато.

Ґордон глянув на своїх здивованих друзів.

— Я піду ненадовго до своєї лабораторії, і зі мною вирушить тільки Хелл Беррел. — Він повагався, потім запропонував: — Давайте потиснемо руки. Ви стали мені найкращими друзями.

— Принц Зарт, це схоже на прощання! — стривожено запротестував Валь Марланн. — Що ви хочете там робити?

— Зі мною нічого не станеться, обіцяю вам, — відповів Ґордон з легкою посмішкою. — Я повернуся за кілька годин.

Вони потиснули йому руку і мовчки дивилися вслід, коли він і Хелл Беррел вийшли на морозне, колюче повітря.

У вежі Ґордон попрямував вгору, до лабораторії з скляними стінами, де знаходилися дивні інструменти, споруджені справжнім Зарт Арном і Вель Квеном. Він прокрутив подумки все, що старий вчений говорив йому про роботу підсилювача і передавача, і якомога ретельніше перевірив інструменти. Хелл Беррел стежив за ним з подивом і занепокоєнням. Нарешті Ґордон звернувся до нього.

— Хелл, мені буде потрібна ваша допомога. Я хочу, щоб ви зробили все так, як я скажу, навіть якщо не розумієте цього. Ви згодні?

— Ви знаєте, що я виконаю будь-який ваш наказ, — палко відповів високий антарієць. — Але все ж я дуже хвилююся за вас!

— Нема причин, за кілька годин ви полетите назад до Троону, і я буду з