Лі Бардуго - Шістка воронів

— Ходімо.

— Ходімо?

— Хіба ти не чув, що сказав Каз? Ми мусимо дістатися до причалу двадцять два.

Вілан недоумкувато кивнув. Він мав приголомшений вигляд, а його зіниці були достатньо широкими, щоб із них можна було пити, наче з криниці.

— Просто стій позаду мене й намагайся не перетворитися на мерця. Готовий?

Вілан заперечно похитав головою.

— То забудь, про що я тебе питав. — Хлопець поклав Віланову руку на руків’я рушниці. — Гайда.

Джаспер вистрілив іще однією короткою чергою, вимальовуючи хаотичну структуру, що, як він сподівався, замаскує місце їх перебування. Один револьвер спорожнів. Залишаючи позаду скриню, хлопець кинувся вперед, до найближчого затінку. На п’ятдесят відсотків він гадав, що Вілан не поповзе слідом, але чув, як важко дихає позаду крамарик і як тихенько свиснуло щось у легенях, коли вони підповзли до наступної купи бочок.

Джаспер засичав, коли куля просвистіла біля його щоки достатньо близько, щоб залишити опік.

Вони заховалися за бочками. Із цієї позиції Джаспер бачив Ніну, котра затислася між двома стосами пакувальних скринь. Вона підвела руки і, коли в полі зору з’явився один із нападників, міцно стисла кулак. Хлопець беркицнувся на землю, роздираючи власні груди. У цьому глухому куті були й свої недоліки. Серцетлумачники мусять бачити свою мішень, щоб кинути її на землю.

Поруч із нею стояв Гелвар зі зв’язаними руками, притискаючись спиною до скрині. Мотузка була недаремною, але фієрданець важливий для їхньої групи, і Джаспер на мить здивувався, чому Каз залишив його в цих путах, а потім побачив, що Ніна дістала ножа з рукава й розітнула вузли. Дівчина вклала Матаясові до рук пістолет.

— Захищайся, — буркнула вона й знову зосередилася на бійці.

«Не дуже розумно, — подумав Джаспер. — Ніколи не повертайся спиною до розлюченого фієрданця». Гелвар мав такий вигляд, наче по-справжньому роздумував, чи не вбити її. Джаспер звів револьвер, приготувавшись звалити гіганта з ніг. Раптом той підійшов до Ніни, націливши зброю на лабіринт зі скринь позаду неї. Здавалося, він вирішив битися пліч-о-пліч. Чи навмисно Каз залишив зв’язаного Матаяса з Ніною? Джаспер ніколи не міг точно сказати, як багато з того, що траплялося з Казом, ставалося завдяки його розуму й тактиці, а скільки було тупим везінням.

Він різко свиснув. Ніна озирнулася через плече й помітила Джаспера. Він двічі показав два пальці, і дівчина швидко кивнула. Чи знала вона, що причал двадцять два був їхньою справжньою метою? А Інеж? Каз знову взявся за своє: грався інформацією, а одному з них чи навіть усім залишалося тільки рухатися навмання, наче незрячим, і здогадуватися. Джаспер ненавидів це, але не міг сперечатися з тим фактом, що вони досі мали можливість дістатися до Фієрди. Якщо їм удасться зійти на борт другої шхуни живими.

Він подав знак Віланові, і вони продовжили прокладати собі шлях між човнами й кораблями, пришвартованими вздовж доку, намагаючись залишатися невидимими.

— Там! — Джаспер почув, як хтось вигукнув позаду них. Їх викрили.

— Прокляття! — вигукнув він. — Біжімо!

Вони важко побігли до пристані. Там, біля причалу двадцять два, стояла охайна шхуна, на борту якої блищав напис «Феролінд». Було навіть щось моторошне в тому, якою схожою на попередню вона здавалася. На кораблі не світилося жодного ліхтаря, але коли хлопці склали докупи трап, з’явилися два моряки.

— Ви перші, хто прибіг сюди, — сказав Ротті.

— Будемо сподіватися, що не останні. Ви озброєні?

Моряк кивнув.

— Бреккер сказав нам заховатися, поки…

— «Поки» вже настало, — сказав Джаспер, показуючи на чоловіків, що бігли до них доком, і вихопив у Вілана гвинтівку. — Я мушу піднятися вище. Не давайте їм підійти та відволікайте так довго, як тільки зможете.

— Джаспере… — почав Вілан.

— Жоден не має пройти повз вас. Якщо вони знищать і цю шхуну, нашу гру завершено.

Чоловіки, що наставили на них зброю, не просто хотіли змусити Покидьків покинути гавань. Вони хотіли побачити їх мертвими.

Джаспер вистрілив у двох молодиків, що вели атаку на док. Один із них упав, а другий покотився ліворуч і заховався за бушпритом рибальського човна. Хлопець зробив іще три постріли, а потім хутко виліз на щоглу.

Він чув, як унизу лунали постріли. Ще на десять футів вище, на двадцять, черевики застрягли в такелажі. Джаспер мав би зупинитися, щоб зняти їх. До марса[3] залишалося два фути, коли біль гарячим лезом розірвав плоть його стегна. Ступня зісковзнула, і на мить Джаспер завис над палубою, котра простягалася далеко внизу, зачепившись у мотузки слизькими долонями. Він змусив ноги запрацювати й намацати опору носаками черевиків. Ліва нога після пострілу стала ні до чого не придатною, і останні фути йому довелося підтягуватися на тремтячих руках, поки серце гупало у вухах. Здавалося, кожен із його органів чуття палає вогнем. Це було значно краще, ніж переможна серія за картярським столом.

Він не зупинився, щоб перепочити. Зачепився пораненою ногою за такелаж, ігноруючи біль, перевірив приціл гвинтівки й почав стріляти в усіх, хто був у межах досяжності.

«Чотири мільйони крюґе», — казав він собі, перезаряджаючи гвинтівку й шукаючи наступного ворога в приціл. Через туман було погано видно, але Джаспер мав особливий хист, котрий дозволив йому залишитися в лавах Покидьків, навіть коли його борги зросли до небес і стало зрозуміло, що хлопець полюбляє карти більше, аніж удача любить його. Чотири мільйони крюґе перекреслять усі борги й даруватимуть йому успіх чималий час.

Він помітив Ніну й Матаяса, котрі намагалися прокласти собі шлях до пірса, але дорогу їм перегородило щонайменше з десяток чоловіків. Каз біг в іншому напрямку, а Інеж узагалі ніде не було видно, та коли йшлося про Мару, це не мало багато значення. Вона могла висіти на вітрилах за метр від нього, а він навіть не помітив би.

— Джаспере!

Крик долинув здалека знизу, і минула мить, поки Джаспер зрозумів, що його кликав Вілан. Хлопець вирішив не зважати, знову прицілюючись.

— Джаспере!

«Я вб’ю цього маленького ідіота!»

— Що тобі треба? — крикнув у відповідь.

— Заплющ очі!

— Ти не можеш мене поцілувати звідти, Вілане.

— Просто роби!

— Для тебе краще, щоб це було недарма. — Він стулив повіки.

— Заплющив?

— Дідько тебе бери, Вілане, так заплю…

Знизу долинуло різке пронизливе виття, і за Джасперовими повіками розквітло яскраве світло. Коли квітка зів’яла, він наважився розплющити очі.

Унизу незграбно тинялися чоловіки, засліплені Вілановою фотобомбою. А от Джаспер бачив неперевершено. «Непогано як для купцевого дитяти», — подумав він і відкрив вогонь.

12

Інеж

Ще до того, як Інеж уперше поставила