Сергій Миколайович Поганий - Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності

не довелося планувати змову проти царя або намагатися приєднатися до поляків, турків чи шведів. Достатньо було просто впасти в немилість при московському дворі.

Життєвий шлях Мазепи відображає загальну долю козацтва в останні десятиліття XVII століття. Уродженець Лівобережної України, майбутній гетьман походив зі шляхетської православної родини. Здобувши освіту в Києво-Могилянській колегії та єзуїтській школі у Варшаві, він вивчав артилерійську справу в Західній Європі. Після повернення додому молодий Мазепа почав дипломатичну та військову кар’єру при дворі польського короля. Пізніше він приєднався до Петра Дорошенка, але запорозькі козаки, які були союзниками Московії, захопили його. Згідно з історією, уперше розказаною західним читачам Вольтером, а потім повтореною іншими, Мазепа потрапив на Лівобережжя внаслідок роману, що закінчився для нього катастрофою. Він нібито став коханцем молодої дружини відомого польського урядовця, який, дізнавшись про це, наказав роздягнути Мазепу та прив’язати його до коня, якого потім випустили в дикий степ. Якщо вірити цій історії, то степовики знайшли Мазепу напівмертвим і потім доглядали, доки він не одужав. Якою б не була правда, запорожці, звичайно, дали поштовх кар’єрі Мазепи в козацьких лавах. Вони відправили свою здобич до гетьмана Івана Самойловича, і той зарахував високоосвіченого старшину, який багато подорожував, до себе на службу.

Мазепа був частиною великої групи козацьких страшин, пересічних козаків, міщан і селян, які переселилися з Правобережжя до контрольованої російським урядом Лівобережної України в останні десятиліття XVII століття. Політична стабільність у регіоні в поєднанні з відносно широкою автономією, наданою Гетьманщині царями, допомогли пожвавити економіку й культурне життя, що, як і за часів Петра Могили, зосереджувалося в Києві, де були митрополичий престол, Києво-Печерський монастир та Київська колегія. Ставши гетьманом, Мазепа зробив усе можливе, щоб сприяти подальшому економічному відродженню Гетьманщини та розквіту її релігійного й культурного життя.

Гетьман Мазепа доручив відновити церкви, що занепали під час довгих козацьких війн. Серед них був Софійський собор, уперше відреставрований П. Могилою, а також Успенський собор і Свято-Троїцька церква в Печерській лаврі — усі належали до архітектурної спадщини Київської Русі. Він також почав будувати нові церкви, у тому числі церкву Різдва Богородиці в Києво-Печерській лаврі й численні церкви в Києві та гетьманській столиці Батурині — місті, розташованому в північно-східному куточку Гетьманщини, біля московського кордону. Більшість церков за межами Печерського монастиря не пережила 1930-х років: бригади підривників знищили їх одна за одною, оскільки більшовики намагалися перетворити Київ на справжню соціалістичну столицю. Але церкви, споруджені в межах монастиря, збудовані Мазепою, як і частина його стін, стоять і досі, як свідки не лише щедрості, а й статків гетьмана. Архітектурний стиль будівель того часу став відомий як козацьке, або мазепинське, бароко.

На відміну від попередніх гетьманів, Мазепа зміг зосередити у своїх руках не тільки економічну, але й політичну владу Це було пов’язано з безпрецедентною підтримкою, яку він мав на верхівці імперської піраміди. Цар Петро І вважав Мазепу своїм вірним слугою. Під час боротьби Петра з Софією Мазепа став на бік Петра. Згодом Петро І зробив його першим кавалером ордена Андрія Первозваного — престижної нагороди, запровадженої самим царем. Коли козацькі старшини скаржилися царю на свого гетьмана й традиційно звинувачували його в зраді, Петро відправляв ці доноси до Мазепи, усупереч загальноприйнятій традиції московських правителів використовувати такі скарги для підриву становища козацьких гетьманів. Він виказував Мазепі навіть більшу довіру, дозволяючи йому страчувати своїх обвинувачів із середовища козацької еліти.

Союз Петра й Мазепи раптово розпався восени 1708 року, у розпал Великої Північної війни (1700–1721), що точилася між Московською державою та Швецією і пов’язаними з ними союзниками в Балтиці. На початку війни здавалося, що Швеція має перевагу. Розгромивши союзника Московії, польського короля Августа Сильного, і змусивши його зректися престолу, молодий та амбітний шведський король Карл XII розпочав похід на Москву. Петро відступав, застосовуючи тактику випаленої землі, щоб уповільнити просування ворога.

Такі деструктивні заходи посилили старе невдоволення козацької еліти, відштовхнувши її від Петра І і підштовхнувши до Карла XII. Козацькі полковники роками скаржилися Мазепі на те, що Петро використовує козаків за межами Гетьманщини, зокрема для риття каналів навколо Санкт-Петербурга, майбутньої столиці Російської імперії, яку цар заклав 1703 року. Там козаки помирали від холоду та хвороб, як мухи. Крім того, запровадження Петром І нових податків та адміністративних реформ ставило Гетьманщину під загрозу перетворення на звичайну провінцію Московської держави, а не на її привілейований анклав. Усе це, як переконували гетьмана полковники, порушувало угоду про протекторат, укладену Хмельницьким із Московією.

Мазепа листувався з польськими союзниками Карла XII і слідкував за змінами його зовнішньої політики, однак відмовлявся діяти. Тільки тоді, коли шведський король вирішив зробити гак і зайти в Україну на шляху до Москви, а цар відмовився надати будь-яку військову допомогу (Мазепа мусив захищати Гетьманщину самотужки та палити міста й села на шляху Карла), гетьман поступився вимогам полковників і перейшов на інший бік. Московія не виконувала своєї основної функції за численними угодами між гетьманами й царями — захисту Гетьманщини. Настав час подумати про інший вибір навіть для Лівобережної України. Козацькі старшини почали вивчати умови Гадяцької унії 50-річної давнини. У листопаді 1708 року з групою довірених людей та невеликим загоном козаків Мазепа залишив свою столицю Батурин і приєднався до армії Карла XII, що наступала.

З метою конспірації Мазепа не вів агітації проти Петра І до свого від’їзду з Батурина. Це було розумним рішенням з огляду на особисту безпеку Мазепи, але створило серйозну проблему для повстання. Дізнавшись про дії Мазепи, Петро відправив до України корпус під командуванням Олександра Меншикова, своєї правої руки, але козацьке військо не було мобілізоване для того, щоб його зупинити. Московські війська змогли захопити зненацька гетьманську столицю Батурин, отримавши військове спорядження та провізію, які Мазепа приготував для власної армії і шведів. Ще більш руйнівний ефект захоплення Батурина справило на українське суспільство в цілому. Меншиков не лише захопив Батурин, а й наказав вирізати все його населення. Від рук загарбників загинуло понад 10 тисяч захисників міста, у тому числі жінки й діти. Археологи, які працюють там сьогодні (Батурин є значною туристичною пам’яткою, а також місцем розкопок), продовжують знаходити скелети тих, хто загинув у ті часи. Сигнал, надісланий Меншиковим, був гучним і зрозумілим: цар не потерпить дезертирства.

Почалася битва за прихильність козаків і мешканців Гетьманщини. Вона проводилася, зокрема, прокламаціями, які видавав Петро, а Мазепа відповідав йому в той самий спосіб. Ця так звана війна маніфестів тривала від осені 1708-го до весни