Іен Меттью Морріс - Чому Захід панує - натепер

виникає спокуса пов'язати ці статуї з фігурками кавказького типу з Анбану та муміями Таримського басейну.

Попри ізольованість Ню-хе-ляню, по горбах навколо храму розкидано з півдюжини скупчень могил. Деякі з них позначено насипами у сто футів у поперечнику, поховальний інвентар містить прикраси з нефриту; одна з них знов зображує свинодракона. З усією винахідливістю, що її спричиняє брак доказів, археологи сперечалися, чи були поховані тут чоловіки та жінки жерцями, чи вождями. Проте, хто б вони не були, по всім Китаї поширилася ідея ховати деяких померлих, зазвичай чоловіків, з нефритовими пожертвами. Близько 4000 років до н. е. на деяких могильниках почалося справжнє обожнювання мертвих. Видається, що люди зі східного осередку переймалися предками так само, як люди з Горбистих Схилів, але висловлювали своє ставлення інакше: на Заході забирали черепи померлих і тримали їх серед живих, на Сході вшановували померлих на кладовищах. Втім, на обох кінцях Євразії найбільше енергії вкладали в церемоніяли, пов'язані з богами та предками, і першими справді могутніми особами були, здається, ті, що спілкувалися з невидними світами предків та духів.

Схоже, близько 3500 років до н. е. у східному осередку міцно встановилися й почали поширюватися далі землеробські способи життя, доволі подібні до тих, що постали на Заході на кілька тисячоліть раніше — тяжка праця, створювання запасів харчів, будування укріплених селищ, обряди на пошану предків, підпорядкованість жінок чоловікам та молодих людей старшим. Поширювання землеробства на Сході також видається дуже подібним до західного чи принаймні суперечки між експертами набувають однакової форми в обох частинах світу. Деякі археологи вважають, що люди з осередкової зони між ріками Хуанхе та Янцзи мігрували східною Азією й несли землеробство з собою. Інші міркують, що місцеві групи збирачів переходили до осілого життя, одомашнювали рослини та тварин, торгували між собою та розвивали дедалі подібніші культури на великих просторах. Лінгвістичні свідчення так само суперечливі, як у Європі, а генетичних даних і досі замало, аби все з'ясувати остаточно. Ми можемо лише впевнено сказати, що маньчжурські збирачі жили в великих поселеннях та вирощували сорго принаймні близько 5000 років до н. е. Рис культивовувано аж до верхньої частини долини Янцзи від 4000 років до н. е., на Тайвані та навколо Гонконгу від 3000 років до н. е., а в Таїланді та В'єтнамі — від 2000 років до н. е. На той час рис почав поширюватися на Малайський півострів та через Південно-китайське море до Філіппін та Борнео (рис. 2.8).

Так само, як поширювання землеробства на Заході, східна версія також пройшла через певні перешкоди. Фітоліти свідчать, що рис був відомий в Кореї близько 4400 років до н. е., а сорго близько 3600 років до н. е.; останнє дісталося Японії близько 2600 років до н. е., але протягом наступних двох тисяч років передісторичні корейці та японці здебільшого ігнорували ці новації. Подібно до північної Європи, прибережна Корея та Японія мали багаті морські ресурси, що підтримували великі постійні поселення, оточені величезними купами викинутих мушель. Ці заможні збирачі розвинули складні культури й не надто поспішали братися до землеробства. Знов подібно до балтійських мисливців-збирачів у тисячоліття між 5200 та 4200 роками до н. е., вони були достатньо численні (й рішучі), аби відкинути колоністів, що зазіхали на їхню землю, й водночас їх було не так багато, щоб голод змусив їх заходитися коло землі, аби себе прогодувати.

І в Кореї, і в Японії перехід до землеробства пов'язаний з появою металевої зброї — бронзової в Кореї близько 1500 років до н. е. та залізної в Японії близько 600 років до н. е. Подібно до європейських археологів, що сперечаються, виштовхування чи втягування поклало кінець заможним балтійським суспільствам збирачів, деякі дослідники Азії вважають, що зброя належала нападникам, що принесли з собою землеробство, тоді як інші твердять, що внутрішні зміни перетворили суспільства мисливців-збирачів, відтак землеробство та металева зброя почали видаватися їм привабливими.

Близько 500 років до н. е. заливні рисові поля стали звичайними на Кюсю, південному японському острові, але на головному острові, Хонсю, поширювання землеробства призупинилося. Минуло ще тисяча двісті років, поки землеробство дісталося Хокайдо на півночі, де можливості збирання харчів особливо сприятливі. Але зрештою на Сході землеробство заступило збиральництво так само цілковито, як і на Заході.

Вариво та печиво, черепи та могили

 

к це все належить розуміти? Звичайно, Схід та Захід відмінні в усьому від споживаних харчів до богів, яким поклоняються. Ніхто не переплутає Цзяху з Єрихоном. Але чи були культурні контрасти такими потужними, що ними можна пояснити, чому Захід панує? Чи, може, насправді культурні традиції пов'язані лише з різними способами робити те саме?

У таблиці 2.1 підсумовано свідчення. На мою думку, в око впадають три моменти. По-перше, якби культура, що десять тисяч років тому постала на Горбистих Схилах і дала початок наступним західним суспільствам, справді мала більший потенціял суспільного розвитку, ніж культура, створена на Сході, то можна було б чекати якихось сильних відмінностей між двома колонками таблиці 2.1. Але такого немає. Фактично на Сході та Заході відбувалося приблизно те саме. Обидва регіони одомашнили собак, скультивували рослини, одомашнили великих (вагою понад сто фунтів) тварин. Обидва бачили поступовий розвиток "повного" сільського господарства (тобто високопродуктивних трудомістких систем із цілковито одомашненими рослинами та єрархією за статками та статтю), постання великих поселень (понад сто мешканців), а дві чи три тисячі років по тому — міст (понад тисячу людей). В обох регіонах люди будували добре сплановані будинки та укріплення, експериментували з протописьмом, чудово розмальовували керамічний посуд, впорядковували розкішні могили, шанували предків, приносили людські жертви й поступово поширювали землеробські способи життя. Спочатку це відбувалося повільно, через дві тисячі років процес пошвидшав, і зрештою землеробство поглинуло навіть найбагатших збирачів.

По-друге, на Сході та Заході не лише відбувалися однакові процеси, вони ще й відбувалися приблизно в однаковому порядку. В таблиці 2.1 це показано лініями, що з'єднують аналогічні напрями розвитку в обох регіонах. Більшість ліній мають приблизно однаковий нахил, зрушення відбувалися спочатку на Заході, а десь на дві тисячі років пізніше — на Сході[61]. Це є переконливим свідченням того, що Схід та Захід розвивалися за тією самою культурною логікою: на обох кінцях Євразії однакові причини мали однакові наслідки. Єдина відмінність полягає в тім, що на Сході процес почався на дві тисячі років пізніше, ніж на Заході.