Богдан Мостіпан - Молот Чудовиськ: Кіготь Темряви, Богдан Мостіпан

Мисливці встали зі стільців, вийшли з хатини і сіли на своїх коней. На той час на вулиці здійнявся сильний вітер, і почався проливний дощ. Дерева в лісі позаду села захиталися, птахи піднялися в небі, і кинулися вдалину. А мисливці в цей час скакали назад у Грейсбург, ганяючи на всю силу своїх жеребців.

*Ранній вечір того ж дня, мисливський Штаб у Грейсбурзі*.

Мисливці прискакали назад у Штаб так швидко, як тільки могли. Вони залишили своїх коней на задньому дворі, у стайні, і негайно попрямували всередину Штабу.

-Чекайте тут, відпочивайте поки що... - скомандував Бетфорд - але не розслабляйтеся, можливо сьогодні ви мені ще знадобитеся.

-Так точно! - відповіли мисливці - а потім сіли за найближчий стіл у гостьовій залі.

Бетфорд піднявся сходами сходів на третій поверх, прямо в покої Белліана. Він увійшов туди без стуку. Той якраз сидів за столом, а в руках у нього було перо, він вмочував його в чорнильницю, а потім почав щось писати на свіжому клаптику пергаменту. Побачивши Бетфорда, він перервався, повернув перо на місце, і глянув на Бетфорда таким поглядом, немов чекав, поки той почне викладати.

-Ми щойно повернулися з села, в яке ти нас послав, - сказав Бетфорд.

-Чудово... - сказав Белліан. У повітрі ненадовго повисла тиша. Обидва мисливці втупилися один на одного - ну, чого чекаєш? Що я тебе похвалю? Викладай, що ви там знайшли.

Бетфорд підійшов ближче до столу, за яким сидів Белліан, узяв стілець неподалік, а потім поставив його біля столу, і присів - з чого б почати... Давно стільки трупів не бачив, як після війни... Чудовиська вдосталь поласували місцевими жителями.

-Це я й сам бачив... - відповів Белліан - але мене цікавлять докази... Ви знайшли щось, що могло б підтвердити причетність темного ордену до цих безчинств?

-Схоже на те... - відповів Бетфорд - він поклав священний трактат Любомора на стіл.

-Трактат на честь Любомора... - відповів Белліан - може, поясниш?

-Під час обшуку однієї з хатин, Кліффорд обшукав тіло одного з селян, на шиї якого був рівний поріз, нанесений під правильним кутом... Він зробив висновок, що за цією справою стоїть вправний воїн... Також під час обшуку тіла Кліффорд знайшов іржавий ключ, який привів його в підвал будинку... Там він знайшов вівтар та іншу атрибутику, присвячену безпосередньо Любомору... Пізніше я ознайомився з цим трактатом, який зараз перед тобою лежить... На одній зі сторінок я знайшов замітку, а поруч із нею лист, адресований якомусь члену темного ордена - Егельбрахту, від самого Ренольда, ватажка культу. У ньому було сказано, що Ренольду не подобаються чутки про те, що Егельбрахт міг відхреститися від їхньої спільної віри, і дав йому змогу довести протилежне - з'явитися безпосередньо до закинутої фортеці, в якій зараз перебуває темний орден...

-Укуси мене упир... - здивовано промовив Белліан - ти знайшов місце розташування темного ордена?

-Ми знайшли, - відповів Бетфорд, - місце розташування фортеці міститься в самому листі, в середині трактату...

-Ти не уявляєш, наскільки важливі відомості ти мені зараз надав! - вигукнув Белліан - чутки про повернення темного ордена підтвердилися... А значить, скоро на місто готується напад!

-Так, імовірно так... Але давай поки що залишимо зайві емоції, вони нам точно не допоможуть - сказав Бетфорд.

-Ти маєш рацію... - сказав Белліан - Одного не зрозумію... Якщо все так, як ти розповідаєш, навіщо темному ордену посилати на село цілу армію, щоб убити одного відступника?

-Ми з хлопцями теж задалися цим питанням - сказав Бетфорд - Кліффорд припустив, що темний орден просто знайшов слушну мить, щоб заявити про своє повернення - він випробував свою нову армію на місцевих жителях, а заразом один із лицарів темного ордену, позбувся зрадника.

-Ось воно як... - відповів Белліан - схоже, настають воістину смутні часи, Бетфорд... І боюся одним селом уся ця справа не обмежиться.

-У мене теж є такі підозри... - сказав Бетфорд - але не будемо про це... Ти ніби як маєш доповідати про все начальству, хіба ні?

-Ах так, точно... - відповів Белліан - ще раз дякую за службу, Бетфорд. Поки що можеш бути вільний. Коли знову знадобишся, я скличу тебе і твоїх хлопців... Це станеться досить скоро, тож не позіхай.

-Так точно, - відповів Бетфорд, - а потім покинув покої Белліана і спустився сходами назад до вітальної зали.

-Ну що там? - запитав Реніфат, дивлячись на Бетфорда, який підходить до столу.

-Непогано... - відповів Бетфорд - я виклав Белліану всі знайдені нами докази... Тепер, схоже, залишається тільки чекати, поки він нас знову покличе... Не позіхайте, хлопці, робота на сьогодні, можливо, ще не закінчена.

Через деякий час, приблизно о другій годині, настав уже пізній вечір. Несподівано для мисливців з'явився Белліан, він був досить серйозний і зібраний.

-Підемо хлопці, верховний мисливець хоче вас бачити... - сказав Белліан.

Мисливці мовчки виконали наказ, і разом з Белліаном піднялися вгору по сходах на третій поверх, прямо в зал для переговорів. Увійшовши всередину, вони побачили перед собою кілька капітанів, включно з Северіном, Ділліаном і найвищим мисливцем - Голлардом. Той, тільки-но побачивши мисливців, які увійшли в зал, відразу пожвавився.

-Вечір добрий, панове... - сказав Голлард - мені стало відомо про знайдені вами докази в селі, в якому нещодавно побували чудовиська... Ви славно попрацювали, і неодмінно будете винагороджені за вашу працю... Тепер, коли в нас є вагомі докази вважати, що за нещодавніми вбивствами стоїть темний орден, - ми не можемо зволікати, і якнайшвидше маємо розпочинати конкретні дії.

Мисливці, що сиділи за довгим столом, почувалися, м'яко кажучи, не у своїй стихії. Фоллар нервував, це було видно по його обличчю, і по тому, що він всіляко стискав кулак. Реніфат, хоча й хотів виглядати серйозним і зібраним, теж відчував хвилювання, тупцюючи лівою ногою на одному місці. Бетфорд і Кліффорд були більш зібрані, все ж таки, не вперше мали справу з начальством. Джилліан уважно слухав усе, що говорить верховний мисливець, періодично киваючи головою. Така поведінка мисливців була зумовлена тим, що їм уперше доручили щось серйозне, не просте полювання на монстра, а справу, яка стосується безпосередньо самої безпеки Гріссеї, і від їхнього успіху залежало багато чого, як долі людей, так і їхній успіх у мисливському ремеслі. Тому мисливці не знали, чим усе це для них обернеться.