Морок Елл - Опера, Морок Елл

Частина шістнадцята. Перед судом.

Налі стояла на даху в’язниці, дивилася униз де збирався чорний натовп. Люди йшли звідусіль, з бічних вулиць наче потічки що зливалися у одне велике озеро. Вони дивилися на дах, щось кричали до слідчої, вимагали скинути ла Гранджа із даху, щоб вони провели швидкий і справедливий народний суд.

Дівчина повернулася до гравітава, у якому дрімав Бак очікуючи поки тюремники приведуть Тая. Конвоїри, які мали супроводжувати ла Гранджа до палацу суду, нудилися у салоні.

Ранок. Світило з’явилося над горизонтом. Під в’язницею натовп журналістів, блогерів і мітингувальників рідшав. Поступово переміщувалися на судову площу. Бак зазирнув до коробки із цигарками, почав лаятися:

- Трясця. Гівно, гівняне. Чому я вчора не купив цигарок?

- Це добре, - усміхнулася Налі, - Разом кидаємо палити, бо дурна звичка.

- Ти думаєш Тай ще живий? – запитав Бак те, що бентежило обох слідчих.

Налі не встигла висловити власне припущення. Двері на дах відчинилися

Вийшли тюремники і Тай у кайданках.

- Ти без зброї? – пожартував Бак.

- Мовчати! Розмовляти зможете у спеціальній кімнаті перед засіданням суду. У вас буде півгодини узгодити усі свідчення, – підвищив голос командир загону конвою.

- Усі такі нервові, - процідила Налі. – Коли наша поліція стала такою скаженою?

- Що? - запитав конвоїр.

- Кажу, що чудово розумію ваші приписи, у вас наказ, - відповіла молодша слідча, і тихіше додала, - З вашими наказами, скоро у нас буде тоталітарщина.

Тай усміхнувся. Він виглядав втомленим. Брудна і мокра, запліснявіла тюремна роба, мокре волосся, наче його тримали у воді. Налі глянула на в’язня із співчуттям, Тай мовив, беззвучно, що скоро усе скінчиться.

- Так чи інакше, - погодилась вона пошепки.

До палацу суду летіли мовчки. Налі дивилася у вікно гравітаву. На вулицях столиці було дуже багато людей. Якесь масове збудження. Наче усі жителі міста вийшли із своїх будинків. Налі подумала про попередження Тая.

Конвоїри, посадили в’язничний гравітав на дах палацу суду. Сюди журналістів не допустили. На даху вже було припарковано особисті та службові літаючі машини. І стояв темний, непримітний армійський гравітав. Тай усміхнувся коли побачив ту машину.

Коли відчинився ліфт на поверсі де знаходилася велика зала суду, в’язня зустрів натовп журналістів допущених на засідання. Вони навіть відштовхували конвоїрів, простягаючи мікрофони до підозрюваного. Запитували що він відчуває, як він з тим живе, запитували чому він вбив людей які стільки хорошого й корисного робили для суспільства. Конвоїри і охорона суду вишикувалися у ланцюги щоб очистити дорогу до кімнати захисту. У Тая полетіла пластикова пляшка з під води, він злегка ухилився.

Бак поспіхом відчинив двері кімнати для захисників. Конвоїри штовхнули туди Тая й зачинили двері, стали на сторожі. За правилами судочинної системи Ла, нікого крім родичів захисників і підозрюваного у кімнаті не повинно бути. Це було останнє милосердне побачення з рідними, останнє відчуття відносної свободи перед вироком, бо після того як підозрюваний ставав винним, його або зачиняли у в’язниці без права на побачення. Коли суд засуджував винного до смерті, давали останню ніч сну у в’язниці і на ранок присуд приводили до дії у в’язничному подвір’ї. Такий ув’язнений втрачав статус людини.

У кімнаті знаходилися Мун, Бертран і Рен’єр. Батьки одразу кинулися до сина. Рен’єр усміхнувся, мовив:

- Тату, здається ти вже вільний, гравітав чекає на даху.

- Де Алі? – запитав Тай.

- Ще не приїхала, - відповів Рен’єр, - знайдемо її пізніше.

Налі здивовано оглядала космічного генерала, вбраний він був у цивільне за палринською модою. Темні штами високі черевики й біла футболка й легка вільна куртка. Рен’єр був вищий за Тая на сантиметрів десять, мав довге біле волосся зав’язане у хвіст, шкіра у нього також була білою. Поруч із смаглявими ланцями він здавався альбіносом, тільки очі були світло фіолетовими.

Тай якусь мить дивився у вікно, прийняв рішення:

- Чекаємо на неї, а поки спробую попередити суддів тірту, щось я мушу для них зробити.

- Сину вони тебе ображали, чому ти такий мокрий? Що вони з тобою робили, - запитував Бертран стискаючи холодні руки Тая. Сідай ми принесли тобі твої улюблені млинці. Я заплету тобі косу.

- Божевілля. Я досі не вірю що це відбувається, може це жахливий сон, - бідкався Мун. Гладив Тая по плечах, наче хотів впевнитися що той ще справді живий.

- Так дітки, - втрутився у розмову Рен’єр, - насправді усе скінчилося, Тай вільний, бо закінчився термін навчання. Ніхто його не може ні вбити, ні змусити померти. Він по-перше не підсудний а по-друге - на цій планеті немає нікого хто був би сильніший за нього. Він лише попередить панів суддів що може бути погром, дочекаємося Алі, й ми звідси полетимо. Я пропоную відразу на Пайру.

Налі здавалося що поважний генерал трохи не в собі, говорить що купи не тримається, може на нього так стрес вплинув. Вона піймала погляд напарника. Бак уважно прислухався до слів генерала галактичного патруля.

Бертран поклав перед Таєм контейнер з млинцями, відкрив його полив сиропом, дав йому деревяну виделку, вибачився що його улюблені срібні палички принести сюди не дозволили.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍