Морок Елл - Опера, Морок Елл

Ла Грандж злегка відсторонив кохану від себе, тримав її за плечі, вдивлявся у її очі:

- Ці документи вже нічого не вартують, не треба, не має значення. Вони лише граються нами, - знову обійняв її прошепотів на вухо, - Попередь свою родину що буде напад, революція і погром. Твоя сім’я має евакуюватися.

- Завтра суд я маю бути біля тебе, - вона наче не почула. Не могла зрозуміти про що він говорить.

- Я благаю тебе, вивези сім’ю і виїдь сама, - повторив ла Грандж.

- Я не маю впливу на дядьків. Ти знаєш які вони вперті, - із відчаєм відповіла панна ла Генте, - Потрібні докази того, що насуваються погроми.

- Не маю я доказів, - із відчаєм мовив Тай, - Але у документах, тих що ти хочеш опублікувати є натяки. Якщо не вдасться евакуюватися, будь біля мене. Як Дак?

- Він вже отямився, куля пробила легеню, втратив багато крові. Лікарі сказали, що через три дні може вже вставати.

- Не своєчасно те усе, не своєчасно, - засмутився ла Грандж.

- Таю може тобі здається? Може нічого не буде, Ти хвилюєшся перед судом. Ти завжди трішки перебільшував значення деяких твоїх відчуттів. Ти ж не екстрасенс.

- Я, саме, екстрасенс, - прошепотів Тай.

- Доведи, - Алі відсторонилася, дивилася на нього, знову обійняла, - Я люблю тебе, мій вигадник. Я не хочу залишати тебе тут. Це неправильно.

- Я люблю тебе мій скептику, - шепотів Тай, обіймаючи Алі наче востаннє.

Начальник денної зміни вийшов у кімнату побачень наче конферансьє, оголосив:

- Побачення закінчене.

Налі підвелася підійшла до тюремника, запитала:

- Вам що, часу шкода? Може це їхнє останнє побачення.

- Мені набридло тут стирчати й дивитися на цих двох. Мене обурює що у ув’язненого є зброя. За порядком вони мають сидіти за столом, а він має бути у кайданках. Без пістолетів у кишенях. Все. Побачення закінчено. Прощайтеся й валіть з моєї в’язниці, бо мої люди почнуть у вас стріляти. Терпіння немає на ці витребеньки.

- Яке кончене, - прошепотіла ледь чутно Налі.

- Що? – вирячився на неї тюремник.

- Нічого, кажу що розумію що у вас протокол, - огризнулася слідча.

Бак став між своєю напарницею і начальником денної зміни:

- Панна Дені усе зрозуміла, за п’ять хвилин ми заберемо звідси панну ла Генте.

- Що тобі снилося цієї ночі, - несподівано запитав Тай, він торкнувся її волосся, дивився в очі.

- Ти вмирав. Щоразу як я засинала, ти вмирав. Ця невизначеність.

Тай поцілував Алі. Прошепотів:

- Спи з навушниками, музика віджене жахи. До завтра кохана. Головне дожити до завтра і пережити.

- До завтра, - Алі обхопила Тая руками, бубоніла, - Я не можу, не можу, я не хочу.

Бак ніжно розімкнув руки Алі:

- Мусимо йти, - потягнув її з кімнати побачень.

- Завтра ви побачитися, - обіцяла їй Налі, хоча сама не була певна що завтра буде щось хороше. Вона відчувала себе наче свідок цунамі з ватними ногами.

- Поговоріть з Рен’єром, попередьте його. Хай вже шукає моїх хлопців,

- Тай вхопив Бака за плече, - Якщо мені не можете повірити, скажіть йому.