Амелія Ренальді - Життя, кохання та війна, Амелія Ренальді

В офісі Володя спостерігав за ним із насмішкою.

— Назаре, ти що, реально з глузду з’їхав?

— Можливо, — буркнув той, навіть не піднімаючи голови.

— Вона не на Марсі, а всього в кількох годинах їзди.

— Я знаю.

— І дзвонить тобі кожен день.

— Так.

— То в чому проблема?

Назар підняв на нього важкий погляд.

— Вона не тут.

Володя розсміявся.

— Ох, брате, ти серйозно пропав.

Назар потер обличчя.

— Та знаю я.

— Випий чогось, розслабся. Дай дівчині спокійно провести час із мамою, а не думай, ніби вона тебе покинула.

— Я не думаю так.

— Але поводишся, ніби думаєш.

Назар мовчки перевів погляд на телефон.

Володя закотив очі.

— Все, я зрозумів. Немає сенсу з тобою говорити, поки вона не повернеться.

— Нарешті ти це усвідомив, — сухо відповів Назар.

Володя тільки розсміявся й пішов, залишаючи його одного з його думками.

А Назар знову відкрив чат із Софією.

Бо її слова були єдиним, що тримало його в здоровому глузді.