НМ - Нічні тварі , НМ

Тіні знову наповнили простір. Вони почали рухатися, наче подих уночі, і в ту мить вони побачили її — Еву. Вона лежала на землі, її обличчя було перекошене від болю і страху, а очі були широко розплющені, немов вона спостерігала за чимось неможливим. Нічні тварі вже обступили її. Вони височіли над нею, їхні зловісні очі горіли червоним, а з пащі капала слизька рідина.

Єгор підбіг до неї, проте вже не зміг нічого зробити.

— Ні! — він стиснув кулаки і закричав від безсилля, коли одне з чудовиськ обернуло голову і глузливо подивилося на нього. — Як вони нас знайшли?!

Ліка намагалася відвести погляд, але все, що вона могла зробити — це пошепки промовити:

— Вони просто чекають на момент, коли ми будемо найбільш вразливими. Вони обирають свої жертви обережно... Це були вони. Вони зробили це.

Ната опустила голову, і її голос був приглушений від болю:

— Це ми... ми не врятували її. Вона була настільки близько до нас... Як ми могли допустити таке?

Джон наближався до тіней, але не зміг відвести погляду від Еви. Він стиснув зуби, і, здається, час зупинився на мить.

— Вони забрали її... Вони забрали нашу Еву. Але ми не можемо дозволити їм взяти і нас. Ми повинні помститися за неї.

Єгор стояв тихо, його руки були стиснуті в кулаки, і у його очах був такий же пекучий біль, як і у всіх решта. Вони стояли на межі, зрозумівши, що це буде найскладніша битва у їхньому житті. І все ж вони повинні були продовжити боротися. Для Еви.

Тіні навколо них ставали все ближчими, і хоча серце кожного було розбитим від втрати, рішучість в очах не згасала.

Тіні зникли так швидко, що залишилася лише глуха тиша, що огортала кожного з них. Вітер перестав дути, і навколо не було ані шороху, ані шуму. Все стало неймовірно спокійним, навіть занадто. Здавалося, що ніч нарешті повернулася в свою звичну темряву, але серце кожного з них билося важко від того, що вони тільки що пережили.

Джон стояв серед цього спокою, але його погляд був порожнім, а обличчя спотворене від болю. Ева не було поряд. Її місце було порожнім, і серце в нього стиснулося від того, що більше не було її. Він обернувся, мовчки, шукаючи її у темряві, хоча й розумів, що вона вже не повернеться. Нічні тварі забрали її назавжди.

— Ева... — тихо прошепотів він, наче ще міг почути її голос, її сміх. Згадка про неї приносила біль, немов гострий ніж, що розрізає душу.

Єгор схопив його за плече, намагаючись підтримати, але його погляд також був сповнений безнадії.

— Джон, ми не можемо змінити те, що сталося. Ми зробимо все, щоб це не повторилося. Але зараз... ми маємо йти далі. Ти чуєш? Вона не хотіла, щоб ми зламалися.

Ната тихо обійняла Ліку, намагаючись відвести погляд від тієї порожнечі. Всі вони відчували, як важко було прийняти втрату, але було одне — і це була єдина річ, яку вони могли зробити. Вони не могли залишити все це без боротьби.

— Вона не могла б дозволити нам зламатися, — сказала Ліка, намагаючись взяти себе в руки. Її голос був спокійним, але на очах помітні сльози. — Ми повинні йти далі. Для неї.

Джон опустив голову, і його голос був важким, але рішучим:

— Правильно. Ми не можемо їй дати цього. Ми повинні зупинити їх. Ми повинні закінчити це.

І хоча біль від втрати був нестерпним, вони знали, що ця боротьба ще не завершена. Вони не могли дозволити тіням виграти. Вони повинні були помститися за Еву.

Поступово, кожен з них зібрався з силами, і вони почали рухатися далі — хоча б крок за кроком, хоча й дуже повільно. Нічні тварі могли б повернутися будь-якої миті, але зараз вони мали одне: рішучість завершити це, помститися за свою подругу, і не дозволити цілу нічну темряву заволодіти світом.