Кеннет Грем - Вітер у вербах, Кеннет Грем
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
З галявини, на якій вони сиділи, проглядався невеличкий острівець, а за ним виблискувала річка. І раптом коло того острова з’явилася гоночна байдарка, в якій сидів кремезний, міцно збитий весляр. Він щосили налягав на весла, здіймаючи фонтани бризок, і човен від його зусиль вихитувався, наче навіжений.
Ондатр схопився на ноги і щось йому гукнув, проте Жабс — а це був саме він, — ні на мить не полишаючи весла, тільки покрутив головою.
— Якщо він і далі так розгойдуватиме човна, то за хвилину буде у воді, — зауважив Ондатр, сідаючи назад.
— Я не я буду, якщо він зараз не скупнеться, — хихотнув Видра. — Я тобі ще не розповідав про випадок із Жабсом і шлюзовим наглядачем? Ось як це було…
Над річкою, не знати звідки взявшись, крутилася муха-веснянка. Вона літала, ніби очманіла, та, мабуть, тішилася, що життя тільки починається і все ще попереду. Аж ось вода під нею завирувала, потім щось хлюпнуло — і мухи як не було.
Кріт обернувся до Видри, але й той як у воду канув. У вухах і досі лунав його голос, але місце було порожнє. Кріт роззирнувся довкіл, до самісінького небокраю, але ніщо не вказувало на присутність Видри.
А на річковій поверхні знову з’явився бульбашковий слід.
Ондатр став мугикати якусь пісеньку, а Кріт тим часом пригадав, що за правилами лісового етикету не слід коментувати зникнення знайомих або друзів, незалежно від того, коли воно сталося, були на те якісь причини чи ніяких причин не було.
— Так-так, — озвався нарешті Ондатр. — Мабуть, час збиратися назад. І хто б це взявся спакувати кошика? — Помітно було, що він не має бажання це робити.
— Я, я, можна, я спакую? — загорівся Кріт.
Чи міг Ондатр відмовити своєму другові?
І тут з’ясувалося, що спаковувати кошик — не така приємна справа, як його розкладати. Втім, нічого дивного в цьому нема. Проте Кріт сьогодні був у такому доброму гуморі, що отримував насолоду геть від усього.
Щойно він спакував кошика та прив’язав його, як помітив на траві, просто під носом у себе, забуту тарілку. Тільки Кріт уклав її на місце і знову прив’язав кошика, як Ондатр показав йому виделку, яка валялася на видноті. А насамкінець — ні, ви подумайте тільки! — Кріт виявив гірчичницю, на якій він, виявляється, весь цей час сидів і навіть не помітив. Та врешті все було спаковано до кошика, і слід сказати, що Крота це майже не рознервувало.
Пообіднє сонце котилося до землі, а замріяний Ондатр неквапно гріб веслами, прямуючи додому, і, майже не звертаючи уваги на Крота, бубонів собі під ніс якісь віршики. Сам Кріт, переповнений як обідом, так і почуттям гордості, вже почувався в човні, як удома (принаймні, так йому здавалося), і весь час занепокоєно совгався на місці. Нарешті він сказав:
— Слухай, Ондатрику, будь такий ласкавий, дай мені повеслувати!
Та Ондатр тільки похитав головою й усміхнувся.
— Ще не час, юний друже, — сказав він, — спочатку тобі не завадило б узяти кілька уроків. Гребти не така проста справа, як може здатися.
Хвилину-дві Кріт сидів і мовчав. Але невдовзі його стала переповнювати заздрість до Ондатра, який гріб сильно, невимушено, а тут ще й самолюбство стало нашіптувати, що він міг би гребти не гірше. І от, не витримавши, Кріт так різко зірвався на ноги і схопився за весла, що Ондатр, який замріяно дивився поверх води й далі читав сам собі якісь вірші — одним словом, витав поза хмарами, — не встиг нічого зрозуміти, як знову гепнувся навзнак, задриґавши в повітрі лапками. Кріт же, не гаючись, бухнувся на його місце і самовпевнено схопився за весла.
— Стій, безголовий! — закричав Ондатр, лежачи на дні човна. — Ти ж нічого не вмієш! Ми перекинемося!
Кріт широко змахнув веслами та різко потягнув їх на себе. Весла легенько черкнули по воді, ноги його майнули в повітрі, і він беркицьнувся на розпластаного на дні човна Ондатра. Переполошившись не на жарт, він ухопився за борт, і наступної миті…
Пролунав плюскіт, човен перекинувся, і Кріт безпорадно заборсався у воді.
О, якою холодною була вода, а якою мокрою — просто страх! А як вона співала у вухах, коли Кріт каменем пішов на дно — все нижче, нижче й нижче… І яким яскравим та ласкавим видалося сонце, коли він, відпльовуючись та здіймаючи фонтани бризок, вигулькнув на поверхню!
Та вода знову потягнула його назад, до себе, і Крота огорнув чорний відчай! Аж ось він відчув, як чиясь лапа щосили вхопила його за загривок. Авжеж, це був Ондатр, і він просто не міг не сміятися з Крота. Кріт відчував, як труситься від сміху Ондатрова лапка, як ходять ходором Ондатрові кігті, як тремтить від цього сміху його, Крота, загривок…
Ондатр похапав весла, одне підсунув Кротові під одну лапку, друге — під другу, а сам, тримаючись на воді, став підпихати безпорадну тваринку до берега. Опинившись там, Кріт безформною жалюгідною грудкою всівся на пляжі.
Ондатр обтер Крота, і коли той став трохи сухішим, сказав:
— Оті все, старий! А тепер підіймайся і бігай туди-сюди по буксирній стежці, поки не зігрієшся і не обсохнеш весь. А я тим часом витягну кошика.
Кріт — понурий, мокрий, осоромлений — став тупцяти вперед-назад, намагаючись трохи обсохнути, а Ондатр знову пірнув у воду, перевернув та підігнав до берега човна, прив’язав, тоді повиловлював та позносив на берег усе, що плавало в воді, а насамкінець дістав із-під води пікнікового кошика та разом із ним видерся на берег.
Нарешті з рятувальними роботами було покінчено, тепер можна було плисти далі, і Кріт, чорний, як туча, зайняв своє місце на кормі. Човен поплив, і Кріт, мало не заплакавши від напливу почуттів, промовив:
— Ондатрику, любий мій друже! Якби ти знав, як мені соромно за свою нерозважливість і невдячність. Мені аж серце кров’ю обливається, коли подумаю, що міг утопити такого чудесного кошика. Світ не бачив таких телепнів, як я, тепер я це чудово розумію. Може, цього разу ти мені пробачиш, не картатимеш, і щоб усе було як раніше?
— Та вгамуйся, вгамуйся! — незлобливо промовив Ондатр. — Ондатрою зватися — води не боятися! Я й так більшу частину свого часу проводжу в воді, а не на землі. Годі про це говорити, краще послухай, що я тобі скажу! Як дивишся на те, щоб податися до мене і трохи погостювати?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вітер у вербах, Кеннет Грем», після закриття браузера.
