Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі - Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі

Власне, в читача «Дати Туташхіа» просто не лишається часу для будь-яких сумнівів. Сумніви й роздуми приходять згодом — коли прочитано роман. А спочатку нам зовсім не до того — як у справжньому детективі, сюжет починається з убивства.

Проте, як ми вже сказали, разом з життєвістю й захопливістю викладу роман несе в собі величезний глибокий внутрішній зміст. І важко знайти в ньому епізод, деталь чи навіть просто фразу, які не служать основним завданням, що їх ставить перед собою автор у цьому плані. Найперше це треба сказати про образ Дати Туташхіа. Не випадково автор зробив своїм героєм людину, близьку своїми даними до ідеалу, до досконалості.

По-перше, як уже відзначалося, автор торкається у своєму творі глибинних основ буття з його найсуттєвішими модусами, одвічними й вічними істинами. І носієм цих вічних істин ніяк не може бути особистість пересічна, яка має хоч якісь незначні вади. То байдуже, як постане перед нами ця людина — чи в особі рафінованого інтелігента, чи простого абрага. Без одвічної досконалості тут не обійдешся. До речі, щодо цього абраг має переваги перед інтелігентом — не ускладнена й не розбещена міським і кабінетним життям, не розщеплена психіка, необхідний для розумового зосередження вільний час в аскетичних умовах життя, щоб підійти до простоти вічних істин із справді людською простотою. З цього погляду будь-який ризик заздалегідь виправданий і освячений, бо в письменника немає кращої можливості, щоб «здолати себе», і поразка тут — однаково що й перемога.

Нарешті, ще одне: за авторським задумом Дата Туташхіа є і носієм певних ідей, і привабливим героєм, і водночас «духом людським, що в лоні душі пробуває». І для втілення цього «людського духу» важко було створити кращу модель, аніж Дата Туташхіа.

Та що ж усе-таки могло врятувати цього героя, такого близького до ідеалу досконалості, від перетворення його на мертву схему?

Рятунок від схематизму — життєвість. Життєвість, доведена до такої міри, що герой раз у раз потрапляє навіть у комічні, Малоприємні ситуації.

Друга умова — це діло, дія. Дата Туташхіа близький до ідеалу досконалості, крім усього іншого, ще й тому, що життєве кредо його дихає справжньою простотою: «Я ніколи не вимагав від людини нічого, крім того, щоб вона була добра і справедлива». Ніхто не зможе дорікнути ні авторові роману, ні його благородному героєві, що вони не усвідомлюють до кінця, яка складність і глибина супроводжують цю простоту. А божественно просту й водночас найскладнішу істину можна пізнати тільки через дію. І дрімотне існування в стінах кабінетів та салонів — погана запорука успіху в цій справі (у давньогрузинському тексті сказано: «Повноцінна людина тільки та, якої не долає дрімота»). Ось чому авторові роману потрібна була для свого героя така широка й неспокійна життєва арена — в найрізноманітніших ситуаціях, у зіткненнях з багатьма різними людьми викарбовувався його ідеал. І тільки така людина, як Дата Туташхіа,— з ясною метою, з незламною волею, фізично й духовно гармонійна,— могла вистояти на цій арені під нескінченними ударами, що випали на її долю. Дії, вчинки — ось що характеризує його. Тому така скупа пряма характеристика героя в романі.

Щодо цього варта уваги така думка Дати Туташхіа: «Усі релігії і наше євангеліє мені зрозумілі доти, доки вони говорять людині, якою їй треба бути. А що далі від цього — нікуди не гоже і нікому не потрібне. І ось що дивне, в ченці йдуть, щоб на цей непотріб себе марнувати. А для добрих справ треба жити мирським життям. Ото буде правильно. Чернецтво не для мене».

Це каже людина, яка фактично прожила все своє життя як аскет і самітник. Ігуменя монастиря Єфимія не розуміла цього й тому настійно радила Даті піти в монастир. Звичайно ж, Дата Туташхіа не аскет в її розумінні. Він жив, щоправда, коли не роки, то місяці, у своїй схованці сам-один, майже повністю відірваний від зовнішнього світу, але ці періоди життя героя мало цікавлять автора. В романі ми бачимо Дату Туташхіа в дії, у вирі життя (коли в епіграфі першої частини автор говорить: «І одвернувся Туташха від народу свого, перестав слухати стогін його», то він, звичайно, має на увазі не фізичний, а духовний відхід від життя: Дата Туташхіа, як і раніше, живе серед людей, але він такий заглиблений у себе, що все навколишнє не хвилює його). Саме таке його життя можна назвати справжнім аскетизмом. Потреби його мінімальні, і він задовольняє їх лише настільки, наскільки це потрібно для існування, і ніякий житейський бруд не торкається його чистої совісті й бездоганної чесності. Далі: у вирі, в хаосі життя розум його залишається незалежним від усього скороминущого, він завжди цікавиться тільки одним питанням, завжди прагне до єдиної істини, зосереджений на ній.

І нарешті про найголовніше. Один з персонажів роману говорить про Дату Туташхіа: «Та є й інші — цвіт людства, — вони обсідають і штурмують єдину фортецю — самого себе! Не знаючи втоми й компромісів, не на життя, а на смерть борються вони з собою, щоб якомога більше взяти від власних здібностей, дати людям якомога більше плодів... І такий Дата Туташхіа. Він веде велику війну лише з самим собою... І немає в світі нічого, що змогло б змінити обличчя і сенс цієї великої війни!».

До речі, тільки враховуючи цей останній момент, можна зрозуміти до кінця слова Туташхіа: «Людина сама повинна здобути свободу для себе».

Читач, звичайно, помітив: у загальному епіграфі до роману про Туташху сказано: був він «духом людським». А за епіграфом до другої частини жахливий дракон теж «дух людський». Ця обставина, безперечно, підтверджує те, про що йшла мова вище,— «Дату Туташхіа» можна прочитати як в емпіричному, так і в духовному плані (як книжку про внутрішню боротьбу добра й зла): Туташхіа бореться з драконом, і арена цієї боротьби — внутрішня сутність усього людського роду або окремої особи (в духовному плані) і весь світ (в емпіричному плані).

Ми підійшли до найскладнішого питання: земне втілення Туташхи — Дата Туташхіа. В міфологічному плані Туташха протистоїть драконові. Кому ж в емпіричному плані протистоїть Дата Туташхіа? Адже земне втілення дракона теж неодмінно має існувати, це визначено всією внутрішньою логікою роману (не з узагальненим же, абстрактним злом бореться конкретний Дата Туташхіа). Це питання не випадково видається найскладнішим, морочливим. Бо ж не так і просто назвати Мушні Зарандіа земним втіленням жахливого дракона — символу зла.

Отже,