Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі - Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі

брязкотливий», друга — на «повірника у лиходійствах і пороках» і такс інше — не є явища, які можна віднести до того чи іншого конкретного відрізку часу, а швидше — вічна внутрішня трагедія роду людського, яка безупинно розігрується в психіці кожної окремої людини. Так буває завжди, коли в душі людини бере гору зле начало.

І разом з тим роман побудований так, що, коли обминути епіграф і звернутися безпосередньо до тексту, то падіння моралі й піднесення дракона стає вже фактом емпіричним, явищем, локалізованим у часі. В цьому аспекті «Дату Туташхіа» можна прочитати вже як роман соціальний — багатоплановий твір дає нам і таку можливість. Тут необхідна конкретизація історичного моменту, і в романі є хронологічні орієнтири для цього. Дата Туташхіа народився, очевидно, 1866 року, в 1885-му став абрагом, в 1889-му на кілька років переселився на Кубань, 1907-го втік з в’язниці і в 1910-му — загинув. Дещо знаємо й про інших персонажів. Мушні Зарандіа в 1890 році почав служити в жандармерії, в 1907-му був уже таємним радником, у 1913-му помер; граф Сегеді народився десь близько 1850 року, служити в жандармерії почав у 1874-му, в 1904-му пішов у відставку (подальша його доля для роману не важлива). Отже, хронологічні рамки роману — кінець дев’ятнадцятого — початок двадцятого століття, точніше: 1885—1910 роки. Ширшої часової локалізації автор не дає, оскільки вона йому потрібна лише для того, щоб читач не втрачав орієнтації в часі, а разом з нею і відчуття реальності та реалій подій, що розгортаються в емпіричному плані.

І все ж автор досить повно і надзвичайно колоритно малює картини Датиної батьківщини: одного з чудесних куточків Грузії — Мегрелії, Грузії взагалі, а також Північного Кавказу, зокрема Кубані; село й місто тих часів, етнографічні деталі побуту й взаємин людей. І все це таке живе, майже відчутне, що починає здаватися, ніби запас знань автора невичерпний.

Але автора книжки, незважаючи на її багатий соціальний зміст, більше хвилюють проблеми етичні й філософські, а тому й ми простежимо саме цю лінію... Найперше з’ясуємо, що за людина земне втілення Туташхи — абраг Дата Туташхіа, які його прагнення, чим зумовлений його бунт.

Поручик Сергій Андріевський (коханий Датиної сестри Еле, мимовільне вбивство якого стало причиною того, що Дата пішов у абраги): «Трохи вищий від середнього зросту, дуже сильний. На вигляд — статечний. Очі голубі, ніс гачкуватий; трохи клишоногий, бо постійно їздить верхи. Одягається елегантно, до лиця, полюбляє грузинську чоху, здебільшого чорну. Часто міняє коней... Майже нічим не відрізняється від своїх співвітчизників аристократичного походження... У гімназії він не вчився, а проте досить освічений... У нього жвавий, ясний розум. Дуже порядний, справедливий юнак».

Такий дев’ятнадцятирічний Дата Туташхіа.

Мушні Зарандіа: «...До того ж він наділений великою силою волі, значно більшою, ніж я!»; «...Моральність, та що відгранена вихованням. Я знаю, люди не можуть досягти досконалості, але Туташхіа з тих, хто ближче за інших до неї».

Такий уславлений абраг Дата Туташхіа.

Іраклій Хурцідзе: «Людина ця може існувати за своїми, тільки їй даними, вищими законами й прагне лише одного — дії».

Такий Дата Туташхіа, який шукає смисл життя.

Беглар Гваліа: «...Дата Туташхіа таким уже на світ народився, щоб від істини своєї не відступати ані на крок, життя своє за неї віддати. За те й любили його люди. Але одного прекрасного дня він спиною до всіх повернувся: розізлився, чому всі не такі, як я, чому всі гірші, а не кращі за мене?! А якби всі були такі, як Дата або Магалі Зарандіа, що його виховав, про що іще міг би мріяти бог на небі й люди на землі? Та не виходить так».

Шалва Зарандіа: «Не зрозумієш його, не розкусиш, а що вже шукати логіку в його поведінці, то й зовсім було намарне».

Магалі Зарандіа: «У нього в роду й поведенції такої не було, щоб тихо-мирно пливти за водою і з усім миритися, і ми його не для спокійного життя викохували».

Такий Дата Туташхіа в уяві його знайомих і близьких.

Тепер згадаємо, як говорить Дата Туташхіа сам про себе: «Життя зробило мене великим скептиком... А колись же я був довірливий, як ягня, і ладен був вступити в бій з людиною, яка говорила, що на землі панує підступність». «Я вступив у життя зарозумілим і самолюбним гордуном. І таким був багато років, чому й став абрагом... Минав час, я одержував удари від життя неймовірно грубі й нещадно дошкульні. Але не самий лише мій свавільний характер був причиною того. Ні, причина була і в тому, що з дитячих років я не міг витерпіти, коли одна людина топтала другу людину, принижувала її гідність і честь. Співчувати потерпілому, подати йому руку допомоги, а за те ходити з синцями й гулями. І коли в юнацькі свої роки я не міг стерпіти ударів по собі, то, змужнівши, не переносив ударів по інших, а також приниження й безчесності. Я ладен був померти — повірте, я правду кажу,— аби тільки одержати перемогу над людиною, яка жила насильством і злом...» «Я не самотній вовк, що думає тільки про здобич, і не покірний віл, що живе тільки для того, щоб скубти траву. Я син свого народу. І хотів би робити щось в ім’я свого народу! Я не можу згорнувши руки, байдуже, збоку споглядати свою батьківщину!..» «Зі мною і навколо мене стільки всього відбулося, що я не розумію тепер, як жити і що далі робити. А знати треба, без цього не можу».

Оце, мабуть, і все. В усьому романі прямої характеристики Дати Туташхіа більше немає. Все інше — дії, вчинки, і по них читач має судити сам про героя.

А все-таки, і, я гадаю, читач погодиться зі мною, вже з наведених виписок перед нами постає особистість виняткова, одна з тих, які викликають повагу ще до безпосереднього знайомства з ними.

І справді, Дата — обраний з обраних, і це ми розуміємо вже з перших сторінок роману. Та ось закрадається сумнів: чи не буде це схема — носій певних ідей замість живої людини? Поміркуйте самі: ще на початку книжки перед нами — особистість, майже досконала і духовно, і фізично, незрівнянний муж з міцною десницею, який долає найсильніших, завжди готовий до бою, і водночас людина гнучкого й допитливого розуму, бездоганної чесності, чистої совісті й рідкісної правдивості. Чого ж іще бажати? А крім того, надто вже багато траплялося нам у літературі