Ляна Аракелян - У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян

– Важлива державна справа, це, напевно, осінній чи зимовий бал?! Танці на кістках платників податків!.. А як же епідемія?! Те, що наші адепти загинули від невідомої хвороби – це теж нісенітниця?!... Яка різниця, адже це саме вони в майбутньому могли стати ідіотами, які розважаються від нудьги в інших містах, насилаючи небачену хворобу і виліковуючи від неї ж. Не думаю, що ті, хто склав свої голови в боротьбі з епідемією, були б здатні на таке!

Тонкі ніздрі пана Карліана Ясноокого роздувалися, наче міхи в кузні Грінди. Зіниці розширювалися, а блискавки, здавалося, ось-ось вирвуться на волю й спопелять мене.

– Молоді хлопці, які могли врятувати не одне життя і принести користь королівству, загинули! Король і пальцем не поворухнув, щоб утішити їхніх батьків!.. – Я перевела подих. – Так, стався жахливий випадок з Ютарою, але в тому не наставники винні! Не потрібно перекладати відповідальність з хворої голови на здорову!.. А правда, звісно ж, на вашому боці з Його Величністю! Давайте, закривайте академії!..

Висловилася і замовкла. Мені здалося чи в залі стало холодно? Я шумно видихнула: хмарка пари вирвалася з рота. Пальці та щоки неприємно поколювало. І я на коротку мить усвідомила, яку промову щойно виголосила... Так Його Світлість сам спровокував... Ой, леле, мене Скріраніель уб’є, якщо дізнається... Треба було мовчати, зав’язавши язик на морський вузол...

– Зухвале дівчисько, та як ти смієш говорити таке?!!! І кому?! – мені, Його Світлості архімагу Лартіони?!!! Можливо, ти заодно з бунтівниками?!!! На шибениці захотілося бовтатися разом зі злочинцями?!!!

– Якби я була заодно з ними, – тремтячи від холоду, сказала я, – то в останній день літа не удавала б сирену перед натовпом на Центральній площі, поки Саалліанну лікувала цілителька Верес.

Холод пробирав до кісток, я тремтіла, зуби вибивали дріб не гірше за королівських барабанщиків. Легке платтячко вкрилося памороззю. Я обхопила себе руками – тепліше не стало. Але архімагу все байдуже – він був немов у теплому коконі, жодних змін, навіть із ніздрів пара не йшла.

Від пекучої холоднечі я вже не могла поворухнути пальцями ніг. Ще трохи і я стану крижаною брилою. І раптом штрикнуло в грудях, медальйон блиснув синім. Світло відбилося в зіницях пана архімага, що розширювалися від здивування. Медальйон почав нагріватися. Тепло хвилями розливалося по тілу. Ось я відчула пальці на руках і ногах, ось волосся вологими пасмами впало на обличчя. Мороз поступово зник. Обличчя вкрилося крапельками теплої води. Сукня миттєво намокла і прилипла. Я незграбно поправила її. На мантію Його Світлості полетіли бризки води.

Архімаг з непідробним інтересом спостерігав за тим, що відбувається. Блискавки в його очах вщухли. Потім він простягнув руку до моєї шиї та витягнув назовні ще гарячий блискучий медальйон.

– Зніми, – радше наказав, ніж попросив він.

– Це подарунок бабусі, – твердо сказала я.

– Зніми, дурепо! Ти хоч знаєш, що носиш на собі?

– Поцілунок Долі.

Він уставився на мене, зіниці знову розширилися. Тепер вони були схожі на величезні сфери, що зависли в нічному мороці. Сфери оберталися і блискавки виблискували всередині них, пориваючись вирватися назовні. Ні, дивитися в його очі неприємно.

– Де Поклик Крові? – майже прошипів він.

– Ви тримаєте його у своїх руках, Ваша Світлість. Він став Поцілунком Долі.

Архімаг не відводив погляду від медальйона.

– Що ти накоїла, ідіотко?!!.. – з болем видихнув він.

Я відсахнулася, немов від ляпаса. Але архімаг міцно тримав медальйон в кулаці. Ланцюжок боляче впився в шию.

– Швидко розповідай, як це сталося і де?

– Відпустіть, мені боляче!

Пан Карліан розтиснув кулак, сапфір упав на груди. Я його миттєво сховала і затиснула рукою горловину, немов архімаг мав замах його здерти з мене. Поки розповідала, як усе сталося, сукня висохла. Щоки палали не від сорому, а від жару.

– Ти подвійна дурепа, – зробив висновок архімаг. – Хоча, чого можна було очікувати від нащадків Аконіти? У вас дурість по жіночій лінії – спадкове. Одна відмовилася стати шеф-кухарем королівської кухні, друга потрапила під жорна долі й програла, а третя заради хлопчиська пожертвувала частиною артефакту.

– Для вас він хлопчисько, а для мене коханий.

– Провалися ти в Марсулу зі своїм коханим!

І тут він вилаявся так, що я сама стала схожа на Поклик Крові.

– А ви ніколи не пробували...

Але він різко обірвав мене:

– Хто ти така, що будеш вчити мене?!!! Повторюю: хто ти така?!!! Тобі скільки років від народження?! Вісімнадцять-двадцять?!!! Ти багато знаєш про все на світі?!! Я живу четверту сотню, і то не можу з упевненістю сказати, що знаю все!!! Ким ти себе уявила?!!! Ти всього лише розмінна монета. Ти не помітиш, як тобою пожертвують! На твоєму місці я б відправився назавжди на острів Двох Зорь і щасливо постарів там зі своїм врятованим коханцем! Ти – пил! Ти всього лише пил на чоботях історії!.. – архімаг криво посміхнувся. – Ким ти себе уявила? Вершителькою доль? Ти менше пішака у великій грі. Та тебе взагалі немає на шахівниці. Гра йде без дрібноти. А до рівня пішака потрібно ще дорости. Маленький сіренький метелик, що летить на світло багаття і в ньому згорає дотла.