Кулик Степан - Відродження-3, Кулик Степан

— Ти? — подався вперед поліцмейстер.

— У тому числі… — не став я вдаватися до подробиць.

— І що? Земля має шанс перемогти?

— Залежить від багатьох обставин, проте — цілком реальний.

— Трясця! — Касперський схопився і збуджено заходив по кімнаті. — Від таких звісток аж в голові запаморочилося. Льоню, ти не жартуєш зараз?

— Ні. Скажу більше… Якщо все піде, як задумано, то наступної ночі на небі помітно зменшиться кількість «зірок».

— Чорт! Це все змінює!

— Сподіваюся, ти розумієш, що ця інформація не для загального вжитку?

— Про що ти?! — мало не підстрибнув поліцмейстер. — Та за такий інсайд ті, хто знає, як ним розпорядитися, тебе з ніг до голови золотом обсипали б. Це ж які можливості відкриваються. Головне, встигнути…

— Використовуй, — я знову сьорбнув пива. Щось відвик від довгих розмов — горло пересохло. — Я б і розмови не починав, але в мене є прохання.

— Усе що в моїх силах. Навіть не сумнівайся.

— Сашка… Приглянь за нею… якщо я не повернуся.

Касперський зупинився. Повільно обернувся. Ступнув ближче.

— Є і така ймовірність?

— Як піде, — знизав я плечима. — Сам розумієш, у подібних справах стовідсоткових гарантій немає.

— Я тебе почув, Лео, — Касперський простяг руку, і ми обмінялися потиском. — Обіцяю. Більше про це можеш не думати. Як за рідною дочкою дивитимуся. А тепер — вибач. Занадто мало часу до години «Ч», а встигнути треба дуже багато… щоб осідлати хвилю.

Касперський розвернувся і широкими, швидкими кроками попрямував до дверей. У них ще раз обернувся і підняв до плеча стиснутий кулак.

— Бережи себе. Сподіваюся, ще зустрінемося... Удачі.

— Не зрозуміла? — Сашка якраз у цей час вийшла з ванної, загорнута в рушник. Свіжа, рум'яна і дивилася на мене обурено блискучими очима. — Це що за прощання слов'янки? Куди ти знову намилився? Не навоювався ще?

— Блін, та що ж таке? — несподівано навіть для самого себе визвірився я. — Я що сьогодні у Вікторині беру участь?!

— До чого тут вікторина? — здивувалася дівчина.

— Та тому, що тільки тим і зайнятий, що на запитання відповідаю. Дістали, слово честі!

— А-а, — кивнула зрозуміло Сашка і змінила напрямок, рушивши у бік кухні. — Все зрозуміло… Голодний чоловік страшніший за тигра. Один момент, мій пане. Зараз все виправимо. Ти поки душ прийми, охолонь трохи. Поки викупаєшся — вечеря буде готова.

— Вибач… Зірвався.

— Не бери в голову. Я все розумію…

— Дякую.

Пощастило мені з дівчиною. Інша б не стерпіла, відповіла — і отримайте скандал на рівному місці. Ні, у Сашки теж свої таргани є, вона ж не андроїд зрештою, але ось у такі моменти спрацьовує вікова жіноча мудрість, і завдяки цьому ми ще жодного разу не посварилися.

Чорт… Невже це мій останній день із нею? Ось зараз я прийму востаннє душ. Потім — востаннє повечеряю. Останній раз займуся сексом.

Брр… Аж мурашки по шкірі. Ні, ну на фіг такі думки. Нічого зі мною не станеться. Я вцілю і повернуся. Не може бути такого, щоб не повернувся. Я ж розумний, сильний... удачливий. Я неодмінно щось придумаю. А ще я маю систему Спостерігачів, яка не підводила досі жодного разу. І це означає — ми знову переможемо. І вип’ємо за Перемогу.