Аврелія Аверлі - Подаруй мені ніч, Аврелія Аверлі

Цими словами сама собі приписую вирок. На душі стає гидко. Хочу закінчити з усім якнайшвидше. Підходжу до столу та згрібаю все на підлогу. Документи, ручки, теки, падають додолу. Радію своїй крихітній помсті. Скоса дивлюся на ноутбук. Його кидати боюся, ще змусить і за нього відпрацьовувати. Сідаю на стіл і важко зітхаю:
— Зробімо це швидко, — поки не передумала починаю розстібати ґудзика на джинсах.
Сама не вірю, що опустилася до такого. Лук’ян підходить до мене та перехоплює долоні. Його гарячий дотик змушує затамувати подих. Тіло відгукується вмить і прокочується хвиля солодкого передчуття. Ммм, це ж Лук’ян! Тут! Майже такий самий як і коли моє серце закохано тріпотіло від його погляду. Одразу відкидаю непотрібне захоплення цим чоловіком. Він змінився. І я стала іншою. Досить згадати його вчинок два роки тому й обожнювання змінюється злістю. Він надто близько нахиляється. Шепоче, вустами майже торкається щік та змушує моє серце шалено калатати:
— Не тут. І швидко не вийде. Надто багато коштує ця ніч. Ти повністю моя до світанку. Поїхали.
Лук’ян відхиляється та тягне мене за собою. Я зістрибую зі столу й не знаю чи радіти цьому відтермінуванню, чи очікувати чогось гіршого. Неохоче плентаюся за ним:
— Куди ми?
— У затишне місце.
Тримаючись за руки, мовчки спускаємося ліфтом на підземний паркінг. Лук’ян веде до новенького позашляховика та, як справжній джентльмен, відчиняє передні дверцята. Я сідаю на крісло. Уважним поглядом дивлюся як він обходить автомобіль та розміщується на місці водія. Нахиляється до мене і я вловлюю знайомий аромат парфумів. Дещо залишилося незмінним. Він тягне пасок безпеки, наче випадково торкається пальцями моїх грудей та швидко опускається донизу. Пристібає пасок і відхиляється. Його секундний дотик породив вогонь у животі. Я наказую собі заспокоїтися й не захоплюватися негідником, який колись розтоптав серце.
За час, що я його не бачила він став ще гарнішим. Одразу присікаю цю думку. Не про те я думаю, зовсім не про те. Він вкотре принизив мене цією пропозицією, а я, як остання дурепа, мрію про нього. Знадобилося багато часу, щоб викинути його зі свого серця і цих страждань й більше не хочу.
Автомобіль рухається нічним містом. Мабуть, для того, щоб не мовчати, Лук'ян цікавиться:
— Чим займалася ці два роки? Окрім того, що влаштовувала особисте життя.
Не розумію докору в його голосі. Це я маю йому докоряти. Демонстративно відвертаю голову та дивлюся у вікно:
— Навчалася. Зараз закінчую останній рік магістратури.
— А заміж чому вискочила? Пам'ятаю колись ти казала, що й чути про весілля не хочеш, поки навчання не закінчиш.
— Тоді я ще не зустріла особливого чоловіка, — навмисно вставляю у розмову шпильку, сподіваючись зачепити цього зарозумілого бовдура. Він хмикає:
— І до чого довів тебе твій особливий чоловік? Ти їдеш відпрацьовувати його борги.
— Ти до цього змусив, — виривається у мене з грудей на підвищених тонах, — от тільки я не розумію твоєї справжньої мети. Хочеш принизити мене? Ти вже це зробив. Хочеш робити серце? І це було. Показати, який ти грошовитий на фоні Романа? Я це вже побачила. Запитую тебе ще раз, що ти хочеш насправді?
Лук'ян зі злістю стискає кермо. Дивиться прямо на дорогу, на його обличчі напружуються вилиці. Авто пришвидшується та мчиться повз щойно показане світлофором червоне світло. Я втискаюся у сидіння й шкодую, що розпочала цю безрезультатну розмову. Він кидає на мене секундний погляд:
— Мені ні з ким не було так добре, як з тобою.
Від чергової брехні кров закипає у моїх венах. Лук'ян — мій перший чоловік. З ним я вперше пізнала смак забороненого плоду. Невміла, недосвідчена, боязка, не можу бути його найкращим спогадом. Перш ніж подумати, виплескую наболіле:
— Тоді чому зник? Після кількох днів ігнорування ти вшанував мене коротким смс. Тоді я ледь не збожеволіла. Гадала, щось сталося, ти в лікарні чи загинув, а ти просто вирішив спекатися чергової забавки.
— Ти не була черговою забавкою. Замість того, щоб дочекатися мене, ти вискочила заміж, — його голос нагадує рев розлюченого звіра.
— Здається твоє смс було надто красномовним і складалося з двох слів: "Забудь мене". Я дослухалася до поради й забула.
Гірка образа підкочує до горла. Він навіть не уявляє скільки безсонних ночей я проридала у подушку. Він зізнавався у коханні, ми проводили романтичні побачення й здавалося все життя будемо разом. А потім питання "Чому?", днями краяло закохане серце. Тому, коли Роман запропонував одружитися, я не роздумуючи погодилася. Ледь стримую сльози та шморгаю носом:
— Чому ти так вчинив?