Олена Гриб - "Опальна принцеса". В пошуках Дракона, Олена Гриб

– Дякую, Роло.

Покоївка захихотіла, почала розшнуровувати мою сукню.

– Що смішного?

– Леді не дякують прислузі. – Вона допомогла мені вибратися зі складок важкої тканини і опуститись у глибоку, наповнену по вінця ванну. – І не запам’ятовують імен.

– Мене звати Аня… Айра.

– Ви дивна, леді. Важко вам доведеться.

Я занурилась у воду з головою, затримала подих. Згодна, я – дивна. Росла серед звичайних людей, виховувалася без няньок і гувернанток… Мені не зрозуміти звичаїв Долінеї. Там, звідки я родом, людей не продають і не купують.

«Це не завадило мені стати товаром», – на щастя, повітря закінчилось, і я виринула, розгубивши гіркі думки.

– Роло, що зі мною буде? – прошепотіла, відчуваючи, що, незважаючи на всі зусилля і браваду, ось-ось розплачуся.

Покоївка опустила очі. На її грубому, порізаному ранніми зморшками обличчі відбилася жалість. Рола поправила пасмо рудого волосся, що вилізло з-під чепчика, і пробурмотіла:

– Єдиний не залишить вас, леді.

Єдиний? Тобто крім бога сподіватися нема на кого? Так собі перспектива, якщо чесно.

– Він подбає про вашу душу, – продовжувала Рола, уникаючи мого погляду. – Не сумуйте, леді. Сьогодні ви маєте бути свіжі й прекрасні, як весняна квітка.

– По-твоєму, я помру? – Згадка про душу зовсім не обнадіювала.

Замість відповіді покоївка протягнула витончене дзеркальце з довгою ручкою, яке миттю вкрилося парою.

– Запам’ятайте свою усмішку, леді. Вона така світла і чиста, що серце кров’ю обливається, як подумаю, що вас жде. А завтра… Пам’ятайте: все минає. Пообіцяйте дещо, добре?

Слова застрягли в горлі. Я кивнула, не в змозі видавити ні звуку.

– Не ходіть на кручі, леді. Навіть якщо вам захочеться покінчити з усім одним махом, не ходіть туди. Не віддавайте Дракону-засновнику душу. Обіцяєте?

До цього моменту я не повністю усвідомлювала своє становище. Думки про те, що реальність може виявитися сном, допомагали не втратити голову. Я була готова боротися до знемоги. Можливо, змиритись і прийняти тутешні правила. Але напуття Роли лякало. Воно підказувало: все навколо – сьогодення. Цей палац на березі річки, розкішні сукні, прикраси, ароматні олії в горнятках… Навіть я – не ілюзія! І принц Ендер існує насправді.

Ненависний усім принц Ендер… Чим же його привабила бідолаха Айра Керейра? І чому Айра Керейра – це я?!