Кулик Степан - Тіні червоного місяця, Кулик Степан

— Я тебе благаю, — глузливо регоче здоровило. — Ти давно себе в дзеркалі бачив… батько? Та мій стариган такого як ти можеш замість брелка для ключів носити. Коротше... Вали і не відсвічуй тут більше. У мене година три сотні вартує. А є бажання потриндіти, неси бабло і пиво.

Здоров'як простягає руку і, поклавши мені долоню на груди, безцеремонно відштовхує, щоб закрити двері.

Можливо, іншим разом, йому б це й вдалося. Взагалі, я людина мирна, але зараз занадто сердитий. Мало того, що творчий процес порушили та ще й ображають.

Перехоплюю його руку. Використовую як важіль, тягну на себе і підсідаю, а коли здоровило ледь не лягає мені на плечі, різко випростуюся, одночасно, обхопивши коліна, відриваю його ноги від підлоги. Хам розпачливо зойкає, безпорадно махає руками і летить шкереберть на сходовий майданчик. Там теж не зупиняється і робить ще кілька перекидів через голову, доки не опиняється на наступному прольоті і не завмирає там нерухомо.

Чорт! Схоже, перестарався. Я ж хотів тільки провчити зухвальця, а не вбивати. Хоча б в’язи собі не скрутив. От біда буде…

Спускаюсь до потерпілого, нахиляюся і плескаю долонею по щоках.

Здоров'як робить глибокий вдих і розплющує очі. Деякий час дивиться на мене каламутними очима, потім покректуючи сідає і питає несподівано добродушно:

— Можу беруші запропонувати. Хороші, французькі... Мені допомагають.

— Що? — кліпаю розгублено.

Ми, як і мить перед цим, стоїмо у дверях квартири. Здоров'як всередині, я — перед порогом.

— Ну, я ж пояснив, — знизує плечима майстер, — що ремонт трохи затягнеться. Розумію… шум, гам, незручність… Ось і пропоную вихід. Беріть, не пошкодуєте. А я, у свою чергу, обіцяю, що постараюся зробити все якнайшвидше.

Здоров'як простягає на величезній, як лопата, долоні невелику коробочку. Беру її, дякую і йду геть. Двері за спиною дзвінко і глузливо клацають замком.