Олег Говда - Люлька, шабля - вся родина, Олег Говда

Причому, це тільки в частині процесу куріння... А вже про те, як правильно підібрати люльку по темпераменту і характеру, який тютюн кращий і чому, — то взагалі написані цілі наукові трактати. І все одно, поки сам не скуштуєш — повністю не зрозумієш.

Чесне слово, з вибором нареченої і то мороки менше. Не спроста ж в одній старовинній пісні згадується, про якогось козацького полковника або й цілого гетьмана, що поміняв жінку на тютюн та люльку. А люди дарма говорити не стануть.

Звичайно ж, я теж не відразу зробився таким розумним. Але, потихеньку освоївся і втягнувся. Та так, що й сам не помітив, коли замість нарочитої демонстрації вперше отримав від куріння справжнє задоволення.

Швидше за все, це трапилося в той день, коли консультант, запрошений Владленою Андріївною з драматичного театру (я так і не зрозумів, ким він там працював), позичив мені, як маестро висловився: справжню козацьку люльку. Взяту на час з реквізиту театру. Та не якогось голоштанного січовика-нетяги, а самого Івана Сірка! Легендарного отамана Коша Запорозького...

Щодо справжності я б засумнівався. І справа не в тому, що люлька надто добре збереглася за минулі півтисячі років. Якщо розглядати її не як матеріал з якого зроблена, а річ у цілому — то чому б і ні?.. Від того що чашка, чубук або мундштук час від часу міняли — не робить люльку іншою, а всього лише продовжує її історію. Як авто не стає іншим, навіть при заміні двигуна чи кузова.

Сумніви викликала прив'язка до козацького отамана. Театральна люлька була пінкова, а прославлений курінний курив люльку з кореня груші. Ну, або якоїсь іншої деревини. Якщо, звичайно, вірити картині Рєпіна. Тієї самої, де запорожці султанові листа пишуть... Оскільки інших свідчень, що саме курив... і чи курив Іван Сірко взагалі — не знайшлося.

Втім, цей нюанс до справи не відноситься, зате буквально з наступної ночі мене почали відвідувати ті самі сновидіння, від яких я прокидався в холодному поту і з шалено тріпочучим серцем.

Здавалося б, чого простіше — кинь палити або поміняй люльку і все закінчиться... Але, як затятий наркоман, що прекрасно усвідомлює смертельну згубність звички, але вперто шукає чергову дозу, — я знову натоптував тютюном чашку, вирізану у вигляді курячої лапи, що тримає яйце, і розкурював «раритет». Передчуваючи, що настільки дивна історія не може закінчитися просто так. А мені до сверблячки в... плечах хотілося дізнатися продовження.

Люлька була наготована звечора, так що залишалося тільки піднести сірник і затягнутися. Що я і зробив. Але видмухнути не встиг… Дим виявився напрочуд міцним, мене почало дерти в горлі, перехопило подих, в голові замакітрилося, світ затанцював перед очима в шаленій круговерті, і я впав ниць... в густу, вологу траву. Встигнувши ще здивуватися: звідки вона взялася на балконі шостого поверху? А отямився тут… Десь у степу…