Люко Дашвар - #Галябезголови

— Юлька у нас — жаба, — злилися. — Сама купається у грошах, стерво, а нам ніколи і копійчини за понаднормову роботу не підкине.

Галя дивилася на дівчат, та бачила терези: на одній чаші скупчилися роздратовані колежанки. Тут і манікюрша Оля Корнійчук, яка Галі — найближча, і нахабна масажистка Женька Лисиця, що її вже двічі застукували за спробами зазирнути до чужих сумок, навіть юна адміністраторка Улянка. Всі проти Юлі! Галя усміхалася ніяково, наче б у чомусь винувата, ставала на протилежну порожню чашу терезів.

— Та годі вже злитися, — просила колежанок. — Юлька у нас — класна! Мене на сесію без питань відпустила! Оль! Тобі тиждень дала, коли до тебе твій канадійський інтернет-наречений приїжджав. А де ще є бонусний фонд для персоналу? Ніде! І «чай» не чіпає! — нагадувала колежанкам. — От скажіть! Юля хоч раз спитала: «Дівчата, а скільки вам сьогодні клієнтки “чаю” дали?» Хоч раз запропонувала скидати «чай» у загальну скриню і віддавати їй? А таке, між іншим, скрізь і всюди!

— Та нащо їй наші копійки?! — обурювалася Женька. — Юльці гроші валізами носять!

Про валізи, вірніше — великі алюмінієві кейси, схожі на кіношні мобільні пункти керування найостаннішою, найтехнологічнішою, найнебезпечнішою зброєю, у «Беллі» ходили легенди. Справа дійсно виглядала таємничо! Щомісяця п’ятого числа рівно о 10.00 до кабінету Юлії Володимирівни Жадкіної заходив чемний красунчик років тридцяти з таким кейсом, і дівчата знали: хвилин за десять красунчик з кейсом вийде з кабінету, ввічливо кивне Уляні на ресепшені і здимить на місяць. І що то були за візити? А найцікавіше: що у кейсі? Оля Корнійчук вважала, що мужчина з кейсом і заміжня Юля — коханці, а кейс і байдужа фізіономія чоловіка — прикриття, та інші ніяк не могли погодитися із тим, що їхня доглянута, файна Юлька за десять хвилин вгамовує свої сексуальні фантазії просто у кабінеті, щоби потім цілісінький місяць чекати на нову зустріч із молодим коханцем.

— Та в мене би від такого режиму дах поїхав! — признавалася немолода за паспортом косметологиня Олександра Петрівна, що мала у наявності третього офіційного чоловіка і двох коханців.

І всі сходилися на найбанальнішій версії: красунчик приносить Юльці гроші. Валізу грошей! Щомісяця! Лише Галя вважала, що у кейсі можуть бути новітні медичні препарати для омолодження, які вже повним ходом використовують у Європі і Штатах, а в Україні ще не дозволили через бюрократичну тяганину.

— …Тому Юлі їх доправляють контрабандою, і вона особисто пропонує препарати своїм клієнткам, — припустила.

— І нащо — вилами по воді? Давайте у хазяйки спитаємо, — запропонувала новенька перукарка Ніна у свій перший робочий день, що якраз і припав на п’яте число.

П’ятого ж під вечір Юлька її і звільнила.

— У когось ще є запитання? — очі примружила, перерахувала найманок поглядом.

Ніяких! Кого страх жере, ті навчилися ковтати свої запитання!

— Тоді до завтра, леді. Сподіваюсь, обійдемося без запізнень.

Запізнення у «Беллі» були другим жорстким табу, тому наступного після дня народження ранку Галя з кошеням у коробці і зірвалася з дому разом із першими маршрутками. За годину дісталася притулку в передмісті, та на тому добрі новини скінчилися: на дверях котячо-собачого прихистку висів замок, навколо — ані душі. Галя з пів години протупцювала біля дверей і вже почала панікувати, та раптом побачила немолоду похмуру жінку: тягла на «кравчучці» в бік притулку мішок собачого корму.

Галя з кошеням до неї:

— Ви ж з притулку? Візьміть дитинку, прошу!

— Та не можу! І права не маю! І взагалі… — жінка за пів хвилини виклала Галі не тільки свій статус (волонтерка, бо дурна і серце добре, тому двічі на тиждень безкоштовно допомагає годувати тварин у притулку), а й історію всього свого життя. Було в ньому так мало радості, що у Галі аж сльози на очі набігли.

Жінка продовжувала гірко:

— Притулок — повний! Нема де нових тварин розміщувати. До себе би додому кошеня забрала, аби мала за що його прогодувати.

— А я дам вам грошей! Тисячу! Чи навіть півтори, — Галя вхопила жінку за руку. Заглядала в очі. — Благаю! Візьміть кошеня до себе! Ви його полюбите.

— Ох, я вже наїлася тої любові! — хвилин десять жінка так тоскно жалілася, наче намагалася навіки зафарбувати увесь білий світ чорним, монотонно і похмуро хитала головою: ні, ні!

— А я можу не півтори тисячі вам дати! Більше! Зараз порахую! — Галя відкрила гаманець, у якому відучора лежав не тільки «чай» за минулий день, а й гроші, які подарували колежанки. Не встигла покласти до скарбнички у комоді, всі три тисячі чотириста гривень тут.

— Дві з половиною тисячі можу дати. Навіть три! Три тисячі можу дати! — простягала жінці гроші, подумки метикувала: чотириста гривень має залишити на таксі, якщо усвідомить, що запізнюється на роботу. А вже запізнювалася!

— От що з тобою робити? Хіба так можна? Користуєшся моєю добротою! — жінка врешті взяла гроші, поставила коробку з кошеням на мішок із собачим кормом. — Хоч ім’я у цього рудика є?

— Смайлик! Та ви можете назвати його так, як самі забажаєте! — Галя обійняла жінку. — Дякую вам! Ви — така добра! Дякую!

— Біжи вже, — відповіла сухо. — Бачу, поспішаєш.

Скільки маршрутка пленталася до Києва, стільки Галю не покидало незрозуміле відчуття тривоги. Дивувалася: а чому? Подвійну добру справу зробила: не просто врятувала кошеня, а й подарувала краплину радості і тепла жінці, якій увесь білий світ — чорна яма, бо тваринка точно зробить її життя оптимістичнішим.

В той же час у передмісті неподалік притулку похмура жінка ще раз перерахувала несподівані легкі гроші, сховала їх за пазуху, байдужо покинула картонну коробку з кошеням біля сміттєвої урни і вже потягла було мішок з кормом до притулку далі, та раптом зупинилася. Повернулася до коробки, витягла з-під кошеняти теплий вовняний шалик і без огиди пов’язала собі на шию. Перехрестилася:

— Господи, хай такі дурні мені хоч раз на тиждень зустрічаються…

Милосердя оминає душі тих, кому все навкруги — морок.

Галя ледь встигла! Захекана-схвильована забігла до салону о 9.05. І хоч перша клієнтка до неї мала прийти аж на одинадцяту, швидко розклала інструменти і побігла до службової кімнати, щоби перевдягнутися. Зав’язувала фартух, усміхалася, як та дурна. Аж