Степан Дяківський - Москалі не "рускіє" і не слов’яни, Степан Дяківський

пізніше Московії ретельно і чесно служила єдиній татаро-монгольській державі. Вона цементувала підвалини ординської держави. І тепер Московська православна церква підтримує російський тоталітаризм.

Мешканці Суздальських князівств, а пізніше Московії – це окремий відособлений самобутній народ, який не має нічого спільного зі слов’янськими народами: українцями, поляками тощо. Археологічні розкопки О.С. Уварова курганів у мерянській землі показали, що могили мерян ІХ-ХVІ ст. є виключно фінськими.

Мета, дух і закони державності Золотої Орди збереглись і при династії Романових – Леніних – Сталінах. Особливо великі старання з приводу «збирання земель» були в час більшовицького правління. Однак, імперія династії Романових рухнула в 1917 році, а більшовицька імперія, яка була по-суті відновленою імперією чингисидів, рухнула в 1991 році. Але загарбницьке життя Московської імперії продовжується – Чечня, Осетія, Абхазія, Грузія, Придністров’я … - продовжується гноблення і нищення сотень національних народів, висловлюються заклики до подальшого «збирання втрачених земель», особливо України.

До тих пір, поки московська влада, московська еліта, російська держава не принесуть покаяння, пробачення гнобленим народам – латишам, литовцям, естонцям, українцям, татарам, казахам, калмикам, чеченцям та ін. – відродження самого російського народу не відбудеться.

Однак, московські діячі відкидають думку про покаяння в принципі. Російська імперія продовжує іти шляхом гноблення народів, шляхом загарбництва.

Дух чингисидів ще живий.

Про автора книги

Володимир Броніславович Білінський народився 1936 року на Поділлі. У 1959 році закінчив факультет «Мости і тунелі» Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту. З 1959-1986 року жив і працював у Караганді, де пройшов шлях від майстра до начальника Главку. Під його керівництвом зведено мости в Караганді, Павлодарі, Кокчетаві, Джезкагані, Балхаші, Екібастузі та ін. містах. Був членом Колегії Держбуду Казахстану. У 1999 році повернувся в Україну. Проживає в Києві.

Видав книги: «Страна Моксель» (2002 рік); «Открытие Великоросии» (2004 рік); «Страна Моксель или открытие Великоросии» (2006 рік); «Країна Моксель або Московія» (2008 рік).

Друкувався в газетах: «Літературна Україна», «Українське слово», «Столиця», «Нація та держава».

Як же сталося, що інженер, людина практичної справи, яка побудувала в Казахстані сотні мостів раптом зацікавилася «історією держави Російської».

Спонукало до цього те, що авторові довелося добряче поїздити і чимало побачити, стикатися з відвертою і глибоко прихованою брехнею офіційної державної влади, приниженням і нищенням народів СРСР, повальним зросійщенням, шовінізмом, «старшебратством» та ін.

Законспектував

Дяківський Степан Іванович

К.т.н., Лауреат Державної Премії України в галузі науки і техніки

НАЙБІЛЬШИЙ ФАЛЬСИФІКАТ СВІТОВОЇ ІСТОРІЇ

Суть його полягає у тому, що росіяни нібито є руським, а, отже, слов'янським народом, за який вони, власне, ось уже кілька століть себе і видають.

В силу певних історичних обставин склалося так, що найбільше проблему русько-українського етногенезу та свого власного спотворили насамперед російські історики тюркського походження, починаючи від Кара-Мурзи (Карамзина). Треба відверто сказати, що такого рівня фальсифікації історичних фактів, такого знущання над історією сусідніх народів і свого власного народу ще не дозволяла собі жодна інша історіографія світу.

Тезу про тотожність поняття Росія і Русь вигадали монголи, яким не вдалося підкорити цілу Русь силою і тому, виходячи зі своїх суто імперських планів, вони були змушені вдатися до історичних маніпуляцій, назвавши себе спочатку лише «братом» українців, а потім і «старшим братом» з відповідними амбіційними вимогами, що випливають з цього.

Ми визнаємо той факт, що три давньоруські, точніше давньоукраїнські (протягом XVIII-IXX ст. наш народ змінив свою етнічну назву), племена (новгородські словени, в'ятичі та радимичі) увійшли як складова частина до російського народу. До 1240 р. саме ці давньоукраїнські племена грали провідну роль в культурному та духовному розвитку цього величезного краю.

Ми визнаємо також і той факт, що в основу російської мови лягла давньоукраїнська мова, хоча і з досить значними угро-фінськими та тюркськими домішками і що свою духовність росіяни запозичили від Київської Русі. Мова, поза усяким сумнівом, - надзвичайно важливий фактор і до останнього часу її вважали основною характеристикою етносу.

Однак, з розвитком наукових знань, від сер. ХХ ст. стало зрозуміло, що найголовнішою ознакою будь-якого етносу є, власне, його генетичний код. Індуси та ірландці розмовляють англійською мовою, а євреї сформували свою нову мову на основі німецької, але англійцями чи німцями усі вони від цього не стали. Харківські біологи у 2007 р. провели ретельні генетичні дослідження і з'ясували, що геном українців наближений до геному хорватів, чехів і поляків, але немає нічого спільного з російським. Тим самим остаточно була поставлена крапка в ретельно культивованому міфі про спільне історичне коріння і братерство українців та росіян, які не є для нас в етнічному плані навіть далекими родичами.

Російські історики ніколи не наголошували на цьому, хоча вони про це знають досконально, що генетичну основу російського народу, а, отже, його психологію та ментальність, склали не ці три руські племена, а близько 50 (!!!) інших племен іранського, монгольського та угро-фінського походження (весь, єм, карели, іжорці, ладожани, вежани, чудь, меря, мордва, мурома, мокси, чуваши, черемиси, комі, пермь, печера, ям, зимигола, корсь, нарова, ліб, кипчаки, кінгіт, сіджиут, чичили, іграки, киргизи, черкеси, огузи, тухси, ячма, чаруки, булгари, досить чисельні племена монгольського еміра Хушитая, еміра Байку та ін.).

Ось чому сьогодні ми повинні відверто констатувати той абсолютно незаперечний історичний факт, що у своїй основній масі російський народ не є слов'янським, руським, а, власне, так як він себе і називає, - російським народом. Слов'янський елемент у них становить лише 10%. Росіянин має набагато більше прав називати себе фіном, угорцем, татарином чи, навіть, монголом, ніж слов'янином, руською людиною і саме це є найбільшою його проблемою, а, ще більше, – проблемою сусідніх із Росією двох, справді, суто руських і слов'янських народів – українського та білоруського. Так як останній з них вже перебуває на грані повної денаціоналізації, то на сьогоднішній день Русь – це українці, які є і протягом тисячоліть були її серцевиною.

Руською в Росії є лише територія від Новгорода до Архангельська (так званий Русский Север), а також ті прикордонні області, які безпосередньо прилягають до території сучасної української держави і Білорусії. Вже у ХІІ ст. в жилах російського народу текло від 70% до 80% угро-фінської крові. Так вважають усі, хто серйозно, без проімперських настроїв, займався етнічною історією росіян (Мавродін, Філін, Покровський, Щапов). Навіть, Д. Зеленін, який довший час не сприймав подібної точки зору врешті-решт був змушений визнати це історичною правдою.

Можливо, не було б нічого страшного, якби етногенез росіян обмежився лише фіно-угорськими впливами, т.я.