Алекса Адлер - Моя всупереч, Алекса Адлер

Розділ 2

Виклик від Са-оіра застає мене в той момент, коли я вже трохи заспокоївшись виходжу з купалень. Умившись, почуваюся набагато краще. І сон, що приснився, вже не здається якимось страшним передвісником. Тим паче що нічого особливо жахливого я цього разу не бачила. Не те що раніше.

А вся та частина з Сетору про дар, який не можна придушувати, цілком може бути продиктована моєю підсвідомістю.

Можливо, я даремно потурбувала своїх се-аран. Розповіла б їм пізніше. Але назад уже не повернеш. Чотжар передав моє прохання.

По гладкому браслету, що облягає моє зап'ястя витонченою смугою, пробігаються сполохи символів. Пригладивши волосся, я приймаю вхідний виклик від мого темного се-аран і привітно посміхаюся, коли переді мною розгортається його голографічне зображення. Чорні очі відразу оглядають мене з ніг до голови сканувальним і оцінювальним поглядом.

− Мій пане? − дивлюся на нього запитливо.

− Чотжар сказав, що ти просиш нас прийти. Щось трапилося? – звужує він очі. − Як ти себе почуваєш?

− Зі мною все добре. Просто… мені наснився сон, – зізнаюся йому. − І я трохи стривожилась через нього. Через те, що побачила. І через сам факт. Ви наказали одразу вам говорити, якщо мої видіння повернуться, ось я й хотіла все розповісти.

− Сон був про те саме, що й раніше? – похмурнішає Са-оір.

− Ні. Я бачила коронацію. Дуже реалістично і в найдрібніших подробицях, але з деякими моментами, яких насправді не було. А потім ще дещо, – пояснюю обтічно.

Дозволивши мені особистий торобраслет і, відповідно, засіб зв'язку, Повелителі відразу чітко окреслили для мене, з ким мені дозволено говорити, а ким ні. І що можна вимовляти під час торозв'язку, а що краще зберегти для особистого спілкування.

Пару секунд мій се-аран мовчить, задумливо буравлячи мене важким поглядом. А потім нарешті вимовляє:

− Ми з братом зараз трохи зайняті, Ліно. Ця розмова може зачекати до вечора?

− Так, думаю, може, − киваю охоче, гасячи в собі легке почуття розчарування.

В останні кілька тижнів ми так мало часу проводимо разом. Мої чоловіки постійно зайняті. Державні справи, суди над Менетнашем та його поплічниками, засідання Вищої Ради, де більш консервативна частина активно пхає палиці в колеса реформам молодих імператорів, ділові польоти по всій імперії, які щоразу змушують мене дуже нервувати.

Та й моє життя наповнилося такою кількістю обов'язків, що голова пухне. Сьогоднішній день, коли я залишилася одна в наших покоях, і навіть примудрилася заснути посеред білого дня, це величезний виняток, за який треба дякувати одо Мі-Ічану, який спостерігає мою вагітність. Імператорський лікар в ультимативній формі наказав мені раз на кілька днів відпочивати від усіх справ. Чоловіки його припис взяли до уваги. І доручили Чотжару контролювати, щоб я його не порушувала.

От і виходить, що з моїми се-аран я переважно тільки ввечері й бачуся. І вночі. І часто буває, що не з обома, а лише з одним. І то не завжди. Часто доводиться й на самоті ночувати.

− Добре. Тоді чекай нас на вечерю, Ліно. Ми прийдемо сьогодні раніше. І в нас для тебе буде подарунок, – багатообіцяльно посміхається Са-оір, перериваючи зв'язок.

Подарунок? Мені?

Відчуваючи, як радісно все стріпнулося всередині, я мимоволі розпливаюся в усмішці. Подарунки від своїх чоловіків я дуже люблю. Не сказати, щоб їх було дуже багато, але вони завжди потрапляють прямо в серце. За той час, що ми разом, імператори вже непогано вивчили свою дуже емоційну се-авін і навчилися дарувати те, що справді приносить мені радість та задоволення. Хіба це не ознака почуттів? Коли чоловікові подобається дарувати тобі задоволення. У найрізноманітніших проявах.

Колись я обов'язково почую від них ці заповітні слова.

Ну а поки цінуватиму і насолоджуватися кожним моментом і без слів. Адже не в них суть.

Перевіривши, скільки часу залишилося до вечері, я викликаю своїх незмінних особистих служниць, двох безмовних шайс Жіну та Неоко, щоб підготуватися до зустрічі з се-аран. Тепер мій штат прислуги став значно більшим, але саме ці дівчата, які були зі мною з самого початку, користуються моєю найбільшою довірою. Та й прив'язалася я до них, ніде правди діти.

Разом з вухатими милими сестричками з’являється і Чотжар, щоб розвалитися в одному з крісел, як прискіпливий наглядач.

Тож процес мого перевдягання та наведення краси проходить під його іронічні кепкування.

«Годі вже мене тролити, – подумки пирхаю я. – Краще розкажи, що там завтра у мене на першу половину дня заплановано? Я хотіла б поспілкуватися з Ніба. У мене є до нього деякі питання. Знайдеться час? Може, після уроку з рією Сорою? Чи після візиту Іоші?».

Ніба вже дуже скоро буде вільний від місії свідка, і тепер перед нами дуже гостро постає питання його майбутнього. А-атон уже натякнув мені, чим саме він збирається зайняти ранвіша, що трохи освоївся в імперії. І я намагаюся того потроху підготувати до цієї думки.

«Всі твої справи на завтра скасовані, – наче щось належне, раптом повідомляє Чотжар у відповідь на моє прохання. – А зустрічі перенесено».

− Як? Чому? − виривається в мене здивований вигук.

«Володарі наказали, – знизує плечима на-агар. Вишкірюється в кривій усмішці: − Кажуть, що тобі треба більше відпочивати».

− Але… але… як же… коли ж я все встигну? – розгублено дивлюсь на нього.

«А ти кудись спізнюєшся?» − мружиться змій, змусивши мене здивовано закрити рота.

Не запізнююся, звісно… але ж у мене графік уже склався, і я хочу якнайшвидше всього навчитися. Хочу відповідати тому нереально високому званню, яким мене нагородили чоловіки. І мені все здається, що цьому взагалі неможливо відповідати. Ну, яка з мене імператриця? Тому і намагаюся робити всього якомога більше, швидше і ретельніше, щоб нічого не проґавити й не допускати помилок.

Але хай там як, з цим питанням треба звертатися не до Чотжара, а до моїх чоловіків. Тільки вони можуть скасувати власний наказ. Хоч я й розумію, як це малоймовірно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍