Джеймс С. А. Корі - Пробудження Левіафана

Місток був ледь більшим за помічникову каюту та вполовину менший за камбуз. Незважаючи навіть на дещо завеликий монітор (його наявність пояснювалася вадами капітанового зору та недовірою до коригуючої хірургії), максимум тягнув на комору в маленькій бухгалтерській фірмі. У приміщенні стояв запах миючого засобу та чийогось міцного чаю мате. Побачивши зама, капітан посунувсь уперед, але потім відкинувся в кріслі і, через плече вказавши пальцем на пост зв’язку, гаркнув:

– Бекко, скажи йому!

Ребека Баєрз виглядала як гібрид акули та ножаки: чорні очі, гострі абриси. Вуста настільки тонкі, що їх майже не видно. Пліткарі на борту казали, мовби вона пішла в рейс, аби уникнути покарання за вбивство колишнього чоловіка. Голденові вона припала до смаку.

– Аварійний сигнал. Отримали дві години тому. Щойно отримали від «Калісто» підтвердження по запиту верифікації. Він справжній.

– Овва, – Голден здивувався. – Холєра, ми найближчі?

– Єдині на мільйони кілометрів.

– Тоді ясно.

Бекка перевела погляд на капітана. Той хруснув кулаком та кинув оком на свій дисплей. Світло з екрану надало обличчю зеленавого відтінку.

– Поблизу зареєстрованого астероїда поза Поясом, – повідомив капітан.

– Справді? Вони що, впилялися в нього? Там же більш нічого немає на мільйони кілометрів.

– Може, вони зупинились, бо хтось хотів сходити до вітру. Відомо одне: ми найближчі до якихось телепнів, які десь поряд випромінюють аварійний сигнал.

Закони Сонячної системи були чіткими та однозначними. У такому ворожому до життя середовищі, як космос, допомога і добра воля братів по людству не лишалися на їхню ласку. Сигнал SOS фактом свого існування вже зобов’язував найближче судно зупинитися і надати допомогу. Та це не означало, що цьому закону підкорялися усі.

«Кентербері» було завантажено вщерть. Добряче більше мільйона тон льоду акуратно прискорювали протягом останнього місяця. Так само як льодовик, що розчавив Паджеву кінцівку, його було важко зупинити. Спокуса «зловити» «невчасний збій» у системі комунікацій, знищити логи і віддати усе на бога Дарвіна існувала завжди.

Проте бажай Макдовел так вчинити, то старпома він би не кликав.

Або прийняти рішення так, щоби почула уся команда. Голден оцінив красу маневру. Крім Джима, лише капітан міг усе злити. Базіки поважатимуть капітана за небажання зменшувати профіт рейсу. Вони поважають старпома за постійне дотримання правил. Так чи інакше, кепа та першого офіцера зненавидять за те, що вони йдуть на поступки закону і звичайній людяності.

– Ми маємо зупинитися, – вичавив із себе Голден. І додав бадьоріше: – Там могло щось корисне залишитись.

Командир корабля повозив пальцем по дисплею. Голос Аде, низький і приємний, наче вона була в кімнаті, пролунав від консолі:

– Капітане?

– Мені потрібні дані для зупинки цієї гарби.

– Сер?

– Наскільки важко буде підвести нас до CA-2216862?

– Ми зупиняємося біля астероїда?

– Я повідомлю вас, коли ви, штурмане Тукумбо, виконаєте наказ.

– Так, сер. – Джим почув кулеметну чергу ударів по клавіатурі. – Якщо повернемо судно зараз, а тоді два дні прискорюватимемось, наче нас доганяють чорти, то за два дні я підведу нас із точністю п’ятдесят тисяч кілометрів, сер.

– Поясніть «наче нас доганяють чорти».

– Ну, усі мають лягти в протиперевантажувальні крісла.

– Ну звісно, усі мають, – капітан пошкріб розкуйводжену бороду. – Пару мільйонів баксів – і то якщо буде трафунок – коштуватиме відновлення корпусу, коли по ньому безсумнівно гупне льодом. Голдене, я роблюся застарим для цього. Їй-бо.

– Атож, сер, так і є. Ваше крісло мені завжди подобалося, – пошуткував старпом. Макдовел скривився і тицьнув першому заступнику непристойний жест. Ребека загиготіла. Капітан повернувся до неї і наказав:

– Надішліть повідомлення на маяк, що ми йдемо до них, і повідомте Цереру про наше запізнення. Голдене, як справи з «Лицарем»?

– Поки не матимемо запчастин, до атмосфери йому зась. Але п’ятдесят тисяч у вакуумі йому як два пальці.

– Впевнений?

– Наомі так каже. Отже, це правда.

Капітан підвівся, витягнувшись на свої два з чвертю метри, стрункіший за земного підлітка. Для цієї немолодої людини, що ніколи не ступала ногою на дно колодязя гравітації3, два дні тяжкого прискорення видалися б за пекло. Старпом відчув укол приязні до командира корабля, яку він, власне, ніколи б не висловив, аби не збивати з пантелику кепа.

– Ось що, Джиме, – Макдовел понизив голос так, аби тільки той його і чув. – Нам приписано зупинитися і спробувати, але ми не маємо сходити з нашого курсу. Якщо ти розумієш, до чого я кажу.

– Ну, ми й так вже зупиняємося, – мовив старпом, і капітан махнув у повітрі тонкою, мов павуча нога, рукою. Цей жест, один з астероїдянських, мав бути помітним навіть при вдягненому скафандрі.

– Я не можу уникнути цього, – вів далі Макдовел, – проте якщо там нема нічого зламаного, не будь героєм. Бери ноги за пояс і забирайся домів.

– І залишити їх наступному судну, що проходитиме повз?

– І триматися у безпеці. Це наказ. Зрозуміло?

– Зрозуміло.

Поки капітан вмикав корабельні гучномовці і пояснював команді ситуацію, Голден уявив хор стогону, який би було чутно навіть через палуби.

– Отже, – старпом повернувся до Бекки, – що то за зламок?

– Легкий ваговоз Марсіянської реєстрації. Порт приписки Ерос. Зветься «Скопулі».

РОЗДІЛ 2. Міллер

Детектив Міллер умостився в кріслі зі спіненого матеріалу і підбадьорливо посміхнувся дівчині, намагаючись дати лад її заплутаній оповіді.

– А тоді БАБАХ! Повна хата батярів, крик, гам, – белькотіла дівка, вимахуючи руками. – Ну чисто танці якісь. Тіко Бумі типу не розумів нічого. Поняв, кве4?

Гейвлок, що стояв під дверима, двічі кліпнув, широке його обличчя тіпалося від нетерплячки. Саме через це йому ніколи не стати старшим детективом. І в покер він завжди пролітає.

Міллер у покері був мастаком.

– Типу абсолютно, – відповів той говіркою жителів нижніх тунелів і повторив рукою жест дівчини. – Бумі завтикав, пропустив подачу.

– Пропустив довбану подачу, точня-а-а-ак, – наспівом закінчила дівчина. Міллер кивнув, і жертва відповіла, мов птаха у весільному танку, теж кивком.

Орендована трикімнатна діра з кремовими, поцяцькованими чорним стінами – ванна кімната, кухня, вітальня. Опори розкладного ліжка стільки разів лагодилися, що вже більше не складалися. Місце було біля центру обертання Церери, тож сили тяжіння і доцентрова були мінімальними. Повітря через старі протеїнові дріжджі та гриби тхнуло брагою. Місцева їжа.