Тесс Геррітсен - Смертниці

Ще три швидкі видихи, пальці знову на сонній артерії.

Пульс. Пульс точно був!

Раптом вона почула хрипіння, кашель. Жінка втягувала повітря, у горлі клекотав слиз.

«Будь зі мною. Дихай, дівчино. Дихай!»

Гучний сигнал повідомив про прибуття швидкої. Мора розчахнула двері, примружилася від спалахів. Швидка під’їхала до платформи, вистрибнули двоє парамедиків із сумками.

— Вона тут! — гукнула Мора.

— Досі зупинка дихання?

— Ні, уже дихає. І я відчуваю пульс.

Двоє чоловіків забігли до будинку й зупинилися, дивлячись на жінку на каталці.

— Господи, — промимрив один із них. — Це що, мішок для тіла?

— Я знайшла її в холодильнику, — відповіла Мора. — Вона, напевно, переохолоджена.

— Боже. Це як у паршивому кошмарі.

Із сумок з’явилася киснева маска та крапельниці. На жінку почепили сенсори ЕКГ. Повільний синусний ритм блимав на екрані, як малюнок ручки лінивого мультиплікатора. У жінки билося серце, вона дихала, та все одно здавалася мертвою.

Закріпляючи турнікет на млявій руці, парамедик запитав:

— Що з нею сталося? Як вона сюди потрапила?

— Я нічого про неї не знаю, — відповіла Мора. — Спустилася перевірити інше тіло й почула, як вона ворушиться.

— І часто у вас таке трапляється?

— У мене це вперше.

І вона щиро сподівалася, що це було й востаннє.

— Довго вона пролежала в холодильнику?

Мора глянула на дошку, на якій занотовувалися надходження дня, і побачила, що невідому привезли до моргу близько полудня. «Вісім годин тому. Вісім годин у пластиковому савані. Що, якби вона опинилася в мене на столі? Якби я розрізала їй груди?». Покопирсавшись у кошику прийому, Мора знайшла конверт із документацією щодо жінки.

— Її привезла пожежно-рятувальна бригада з Веймута, — сказала вона. — Вочевидь, утоплення…

— Ого, легше!

Парамедик увів голку крапельниці у вену, і пацієнтка різко смикнулася, забилася в судомах на каталці. Місце уколу магічно посиніло, кров із пробитої вени полилася під шкіру.

— Чорт, загубив. Допоможіть притримати її!

— Слухай, ця дівчина зараз устане й піде.

— Вона дуже опирається. Не можу поставити крапельницю.

— То перекладімо її на ноші — і вперед.

— Куди ви її повезете? — запитала Мора.

— Через дорогу, до приймального. Якщо у вас є папери, їм знадобиться копія.

Мора кивнула.

— Там і зустрінемося.

Біля вікна реєстрації до приймального відділення вишикувалася довга черга пацієнтів, і медсестра за столом ніяк не реагувала на Морині спроби привернути її увагу. У такий вечір лише відрізана кінцівка й фонтани крові виправдали б спроби пробитися до початку черги, та Мора не зважала на гнівні зиркання пацієнтів і проштовхалася до вікна. Постукала по склу.

— Мусите дочекатися черги, — сказала медсестра.

— Я докторка Айлс. У мене папери пацієнтки, лікареві вони знадобляться.

— Якої пацієнтки?

— Жінки, яку щойно привезли з закладу через дорогу.

— Ви про пані з моргу?

Мора завагалася, раптом збагнувши, що вся черга чує кожне їхнє слово.

— Так.

Більше вона нічого не сказала.

— Тоді проходьте. На вас чекають — з нею є проблеми.

Задзижчали, відмикаючись, двері, Мора проштовхалася всередину, у лікувальну зону. І одразу ж побачила, про які «проблеми» велося медсестрі. Невідому ще не перевезли до палати, вона лежала в коридорі, закутана в зігрівальну ковдру. Двоє парамедиків і медсестра марно намагалися її стримати.

— Затягуй ремінь!

— Чорт… знову руку випростала…

— Облиш кисневу маску, вона тут не потрібна.

— Обережно, крапельниця! Вона випаде!

Мора кинулася до каталки, схопила пацієнтку за зап’ясток, поки вона не вирвала з вени катетер. Довге чорне волосся ляснуло Мору по обличчю, коли жінка спробувала викрутитися. Лише двадцять хвилин тому вона була синьогубим трупом у мішку, а тепер її заледве втримували, життя поверталося до тіла.

— Тримайте. Тримайте руку!

Звук зародився глибоко в горлі жінки, то був стогін пораненого звіра. Тоді вона закинула голову, і крик перетворився на надприродний вереск. Мора подумала, що це щось нелюдське, і волосинки на шиї стали сторчма. «Господи, що саме я повернула з того світу?»

— Послухай мене. Послухай! — звеліла Мора. Вона охопила долонями голову жінки, вдивилась у спотворене панікою обличчя. — Я не допущу, щоб з тобою щось сталося. Обіцяю. Дозволь тобі допомогти.

Від звуку Мориного голосу жінка завмерла. Блакитні очі подивилися на неї, розширені зіниці були схожі на чорні ставки.

Одна з медсестер почала тихенько намотувати ремінь їй на руку.

«Ні, — подумала Мора. — Не робіть цього».

Ремінь торкнувся шкіри пацієнтки, вона смикнулася, наче обпеклася. Рука злетіла, і Мора відсахнулася: щока горіла від удару.

— Допоможіть! — закричала медсестра. — Можна сюди лікаря Катлера?

Із однієї з палат з’явилися лікар і ще одна медсестра, Мора позадкувала, щока аж пульсувала. Гармидер привернув увагу пацієнтів із приймального відділення. Мора бачила, як вони жадібно вдивляються у скляну перегородку, спостерігаючи за сценою, значно цікавішою за будь-яку серію «Швидкої допомоги».

— Чи є в неї алергії? — запитав лікар.

— Медичної картки немає, — відповіла медсестра.

— Що тут відбувається? Чому вона неконтрольована?

— Ніхто не знає.

— Гаразд. Гаразд, п’ять міліграмів галдолу внутрішньовенно.

— Крапельниця випала!

— Тоді внутрішньом’язово. Коліть уже! І валіуму дайте, поки вона себе не поранила.

Жінка знову заверещала, коли голка пробила їй шкіру.

— Що ми про неї знаємо? Хто вона? — Лікар раптом помітив Мору. — Ви родичка?

— Я викликала швидку. Докторка Айлс.

— Її лікарка?

Перш ніж Мора встигла відповісти, один із парамедиків мовив:

— Вона судмедекспертка. Це та пацієнтка, яка отямилася в моргу.

Лікар витріщився на Мору.

— Ви жартуєте.

— Я помітила, як вона ворушиться в холодильнику, — відповіла Мора.

Він недовірливо реготнув:

— Хто констатував смерть?

— Її привезла пожежно-рятувальна служба Веймута.

Лікар глянув на пацієнтку.

— Що ж, зараз вона точно жива.

— Лікарю Катлере, друга палата порожня, — гукнула медсестра. — Можемо перевезти її туди.

Каталку з жінкою покотили далі коридором до палати, Мора пішла слідом. Жінка борсалася дедалі слабше, піддаючись дії галдолу та валіуму. Медсестри взяли кров, приєднали дроти ЕКГ. На моніторі з’явився серцевий ритм.

— Гаразд, докторко Айлс, — сказав лікар приймального, посвітивши жінці в очі. — Розповідайте.

Мора розгорнула конверт із копіями паперів, оформлених на тіло.

— Я зачитаю вам інформацію з документів для перевезення, — сказала вона. — О восьмій ранку пожежно-рятувальна служба Веймута прийняла виклик з яхт-клубу «Світанок», члени якого побачили тіло в затоці Гінґем. Коли її дістали з води, ознак дихання та пульсу не було. Документів не було. На місце викликали поліцію штату, детектив дійшов висновку, що це, найімовірніше, нещасний випадок. До нашого бюро її привезли опівдні.

— І ніхто не помітив, що вона жива?

— Вона прибула, коли в нас було повно інших справ. Аварія на І-95. Ми не встигли провести аутопсії навіть за минулий день.

— Уже майже дев’ята. Ніхто не оглядав цю жінку?

—