Джордж Мартін - Вмираюче світло, Джордж Мартін

- Залазь, - поквапила вона його. – Це дуже добрий аеромобіль виробництва Верхнього Кавалаана. Вони тільки-но недавно почали будувати свої власні. Його зробили за образом чорного баньші, хижака, що літає, священної тварини Співтовариства Айронджейд. Він фігурує у багатьох народних оповідях. Свого роду тотем.

Гвен залізла в машину і зайняла місце за штурвалом, Руарк незграбно перевалився через крило і плюхнувся на заднє сидіння. Дерк продовжував стояти.

– Але ж вона озброєна лазерними гарматами? – продовжував допитуватись він.

Гвен зітхнула.

– Вони не заряджені та ніколи не були заряджені. Кожна машина, збудована на Верхньому Кавалаані, має зброю. Такою є традиція. І не лише у айронджейдів. Так само роблять і Редстіл, Брейт та Шанагейт.

Дерк обійшов машину і виліз на сидіння поруч із Гвен.

- Я не розумію.

- Це назви чотирьох кавалаанських родових спілок, - пояснила вона. – Можна їх вважати невеликими народнощами чи великими сім'ями. Вони і те, й інше.

– Але навіщо лазерну зброю?

– Верхній Кавалаан – неспокійна планета, – відповіла Гвен.

Руарк пирхнув.

- Це зовсім неправильно, зовсім!

- Не так? - різко обернулася до нього Гвен.

- Саме так, - відповів Руарк. – Цілком неправильно, бо близько до істини, а половина правди гірша за брехню.

Дерк обернувся і глянув на круглолицю світловолосого кімдісса.

- Що ви маєте на увазі?

– Верхній Кавалаан був колись небезпечною дикою планетою. Але тепер тільки самі кавалаанці – дикуни, які ворогують між собою. Це ненависні всі чужі расисти, що розпираються почуттям гордості та заздрістю. Зі своїми Великими Воїнами та дуельним кодексом… Так, так, саме тому їх машини оснащені гарматами. Вони призначені для повітряних боїв! Я попереджаю вас, т'Ларієне…

- Аркін! – погрозливо вигукнула Гвен. Злість, що пролунала в її голосі, покоробила Дерка.

Вона різко ввімкнула гравітаційний прискорювач, смикнула штурвал, аеромобіль рвонувся вперед і зі жалібним винням злетів угору. Сектор космодрому, в якому серед менших побратимів стояв «Жах Колишніх Ворогів», сяяв вогнями, все інше було занурене у темряву. Непроглядна темрява тяглася до невидимого горизонту, де чорна земля з'єднувалася з ще чорнішим небом. Лише невеликий розсип зірок слабо мерехтів у висоті. То були зірки Окраїни. Вище за них починався міжгалактичний простір, нижче повисла темна завіса Покрови Спокусника. Дерк гостро відчув безмежну самотність планети.

Руарк, побурчавши, замовк, і в кабіні запанувала напружена тиша.

- Аркін - кімдіссец, - нарешті сказала Гвен з натягнутим смішком, але це не обдурило Дерка. Він дуже добре її знав. Гвен була так само напружена, як і хвилину тому, коли прикрикнула на Руарка.

- Я нічого не розумію, - зізнався Дерк, почуваючи себе досконалим ідіотом.

— Адже ви не зовнішньопланетянин, — спробував заспокоїти його Руарк. – Де б ви не жили – на Авалоні чи Бальдурі – не має значення. Ви, мешканці Внутрішніх Світів, не знаєте кавалаанців.

- Так само як і кімдіссців, - додала Гвен вже спокійніше.

Руарк хмикнув.

– Це сарказм, – пояснив він. – Кімдіссці та кавалаанці… Загалом, ми не дуже ладнаємо, розумієте? Гвен хоче сказати, що я ставлюся до них із упередженням і мені не можна вірити.

- Так, Аркін, - погодилася вона. - Дерк, він не знає Верхній Кавалаан і не може зрозуміти ні його людей, ні їхньої культури. Як будь-який кимдиссец, він буде говорити тобі про них найгірше, але насправді все не так просто, як він собі уявляє. Пам'ятай про це, коли цей базікання почне тебе обробляти. Адже ти сам завжди казав, що кожну проблему слід розглядати із тридцяти сторін.

- Цілком вірно, - зі сміхом сказав Дерк. - Так воно і є. Хоча останніми роками я почав думати, що тридцяти обмаль. Однак я так і не зрозумів, що все це означає. Взяти бодай машину. Вона потрібна тобі для роботи? Чи ти маєш літати саме в такій лише тому, що ти працюєш для айронджейдів?

- Ах, - голосно заперечив Руарк, - ніхто не працює для айронджейдів. Ти або один із них, або – ні. Третього не дано. Якщо ти не айронджейд, то не працюєш для них!

– Так. - У голосі Гвен знову залунала злість. – І я – одна з них. Прошу тебе не забувати про це, Аркін.

- Гвен, Гвен, - схвильовано заговорив Руарк, - ти ж друг, споріднена душа. Ми з тобою зробили багато, ми разом. Я не хотів тебе образити. Але ти не кавалаанка і ніколи нею не будеш. Хоча б тому, що в тебе занадто багато справжньої жінки. Ти не якась ейн-кеті або бетейн.

- Ось як? Ти так вважаєш? Проте я пов'язана узами з Джааном і ношу символ нашого зв'язку – срібло із жадеїтом. - Вона подивилася на Дерка і тихо додала: - Машина належить Джаану, і, відповідаючи на твоє запитання, хочу сказати, що саме тому я літаю на ній.

Вони замовкли. Тільки вітер гудів навколо пронизливої ​​чорноти ночі машини, розвіваючи пряме довге волосся Гвен і поплутані кучері Дерка, продуючи наскрізь його тонкий одяг. Він подумав було про те, чому на машині немає скляного ковпака, а тільки вітрове скло, від якого ніякого штибу, але потім склав руки на грудях і опустився нижче.

- Хто такий Джаан? – спокійно спитав Дерк.

Він зі страхом чекав на відповідь, бо Гвен вимовила це ім'я з викликом у голосі.

- Він нічого не знає, - сказав Руарк.

Гвен зітхнула, і Дерк відчув її напругу.

- Пробач Дерк. Я гадала, що ти знаєш. Це сталося давно. Я була впевнена, що хтось із наших спільних знайомих на Авалоні сказав тобі.

- Я ні з ким із них не зустрічався, і тобі це добре відомо, - стримано відповів Дерк. - Я багато подорожував, жив на Браку, на Прометеї, на Джеймісоні ... - Він замовк, розуміючи безглуздість своїх пояснень, потім знову запитав:

- Хто такий Джаан?

- Джаантоні Рів Вулф Високородний Айронджейд Вікарі, - сказав Руарк.

– Джаан – мій… – вона зам'ялася. - Це важко пояснити. Я – бетейн для Джаана та собетейн для його тейна, якого звати Гарс.

Вона подивилася на нього, на мить відірвавшись від приладової дошки, і знову спрямувала погляд уперед. Обличчя Дерка виражало здивування.

Знизавши плечима, Гвен сказала:

– Можна назвати його чоловіком. Вибач, це слово не зовсім підходить, але воно найближче за змістом. Якщо пояснювати коротко, то Джаан – мій чоловік.

Дерк зіщулився, міцніше стиснувши руки на грудях. Він мовчав. Йому було холодно і боляче, і він уже почав шкодувати, що прилетів