Леся Найденко - Тисяча причин для розлучення, Леся Найденко

Глава 2

Наступного ранку наша машина рипіла від кількості речей, які ми намагалися у неї запхати. Здавалось, узяли лише найнеобхідніше, а в результаті ледве закрили багажник. Після нічних посиденьок у пабі Єгору було поганенько. Він, хоч і не скаржився, однак постійно тримався за голову та мружився від сонячного світла.

Збагнувши, що з таким водієм далеко не заїдеш, довелося зжалитися:

- Гаразд, - зітхнула я, спіймавши на собі нещасний погляд коханого. – Сама сяду за кермо.

- Ти не знаєш дороги, - простогнав Єгор у відповідь.

- А навігатор для чого? Все, - відкрила пасажирські дверцята, - сідай та спробуй хоч трохи поспати.

- Тобі точно не важко?

- Все нормально.

Під оди вдячності від Єгора я вмостилась за кермо. Знайшла потрібний населений пункт на карті мобільного, проклала маршрут й, одягнувши навушники, виїхала на дорогу. З кожною хвилиною моя люба домівка віддалялась. На душі було трохи млосно, але я гнала сумні думки й продовжувала шлях.

Коханий вирубився ще до того, як ми залишили Вінницю. Але воно й на краще. Я любила керувати автівкою коли ніхто не контролює мене, не нагадує дивитися на дорожні знаки чи збавляти швидкість перед камерами. Лише дорога і я… До заміжжя в мене був старенький Смарт, на якому я могла годинами їздити нічним містом. Є в цьому щось особливо атмосферне, що дозволяє впорядкувати думки й відпочити. Це вже потім моя машинка продалась, аби стати частиною бюджету для спільного авто…

Їхала я довго. Одноманітний пейзаж з часом набрид, а пісні в плейлисті пішли по третьому колу. Траса була порожньою, тому, аби трохи звеселитись, додала газу. В обличчя повіяло свіжим вітерцем й охолодило спітнілу шию. Волосся стало розвиватися, як в кліпі Шакіри, прямо у такт музиці. Трохи уяви, і я мчу не в Куманівці, а у Лас-Вегас… Аж раптом автівку повело вбік! Насилу встигла загальмувати перед тим, як нас занесло у поле з соняхами.

Єгор прокинувся з диким криком. Спершу кинувся до мене.

- Що сталось? Ти не ушкоджена? – розстібнув ремінь безпеки й про всяк випадок, обмацав мої кінцівки. – Вдарилась?

- Та ні… Все нормально, - серце калатало десь у вухах. - Не знаю, як так вийшло…

- Ну принаймні я добре збадьорився, - видушив посмішку Єгор.

Він вийшов на вулицю, я слідом. Поки коханий обдивлявся колеса, я прогулювалась уздовж поля, намагаючись вгамувати нерви. До цього моменту я жодного разу не була в наближеній до ДТП ситуації. Так, інколи тупила на дорозі, інколи плутала право та ліво, але як на блондинку була досить вправним водієм. Навіть екзамен в ДАІ здала з першої спроби, а це, на секундочку, не кожному чоловіку під силу.

- У мене дві новини: хороша і погана, - постановив Єгор.

- Починай з хорошої.

- Ти просто проколола шину.

- А погана?

- Я викинув запаску з багажника, щоб запхати туди твою валізу.

Треба було зрозуміти, що то був перший сигнал повертатися додому. Сам всесвіт підказував мені не рипатися в Куманівці. Але ж ми в таку маячню не вірили, тому вирішили викликати евакуатор.

- Нехай відтягнуть нас до найближчого СТО, а звідти вже доїдемо в село. От тільки… - Єгор роззирнувся. – Щось не можу зрозуміти, де ми зараз. Не впізнаю трасу…

- Зараз я тобі все покажу, - зняла з підставки телефон й збільшила карту. – На під’їзді до Куманівців.

- Дійсно? – не повірив Єгор. – Але все якесь інакше… Тут мали б рости дерева.

- То просто ти давно був на батьківщині. Тепер, крізь призму досвіду у подорожах, звичні місця сприйматимеш дещо інакше… Чого ти так дивишся на мене?!

Брови коханого зійшлися на переніссі, а ніздрі розширилися, видихаючи гаряче повітря.

- Місця сприймаються інакше, коли їдеш в протилежному напрямку! – загарчав він. – Таня!

- Що ти таке кажеш? – я забрала мобільний. – Ось же – Куманівці. Десять кілометрів залишилось.

Єгор тицьнув пальцем у назву села.

- Читай ще раз.

- Куманівці, - я починала нервувати.

- А тепер по складах!

- Ку.Ма.НІ… - і тут моя впевненість раптово перетворилася на передчуття прочуханки. – ВКА. Куманівка. Хіба це не одне й те ж саме?

- Ні! Куманівці в протилежному напрямку! Ти заїхала хрін зна куди! В інший кінець області.

- Блін…

В очах Єгора промайнуло розчарування. Ненавиджу цю емоцію! Краще б вже злився на мене, ніж мовчки зводив очікування з реальністю. Але я теж часу дарма не втрачала. Як і належить жінці, яка в чомусь провинилась перед чоловіком, я вирішила влаштувати розбір польотів та зробити винним у всьому саме його:

- Якби хтось вчора залишився вдома, а не напився з дружками, то міг би сам кермувати! Бачте він хропака давав усю дорогу, а тепер претензії мені пред’являє!

- Ти ж сама це запропонувала!

- Пити у пабі? Я такого не пропонувала. Наче не можна було відзначити підвищення без алкоголю.

- А що нам треба було зробити? Замовити солодкий стіл із зефірками та лимонадом? Чи тебе більше бісить те, що я розважався з друзями, поки ти була вдома? То пішла б зі мною.

- Між іншим, ти мене не запросив.

- Я ж спершу тобі запропонував провести вечір разом!

- Але так зрадів, коли я відмовилась, що за мить злиняв.

- Боже… - схопився за голову. – У мене просто нема слів.

- То й мовчи.

Єгор послухався. Ми розійшлись у різні сторони: він сів на узбіччі, я – бродила по полю. Мені вистачило десяти хвилин, аби зрозуміти, що ця гризня була зайвою. Що там радять робити у таких випадках? Примирення палким сексом? Хм… Машина забита барахлом, соняхи колотимуть дупу, та й взагалі від спеки піт тече рікою, не хочеться навіть притулятися до іншої людини. Ні, це не варіант.

А остаточно думки про близькість розвіялися, коли в Єгора задзвонив телефон й стурбований голос його матусі рознісся усією трасою.

- Синку! Ви де є?!

 

Ану скажи, це тільки в мене таке відчуття чи всі свекрухи дійсно маюсь спільну рису? Річ у тому, що часом мені здається, ніби Тамара Петрівна має екстрасенсорні здібності. Ні, вона не лікує травми, не допомагає в пошуках зниклих і не передбачає майбутнє. Але дещо в неї виходить напрочуд добре – вона завжди відчуває момент, коли між нами з Єгором виникає напруга. Може, це так працює її рудиментарний материнський інстинкт, але десять із десяти наших подружніх скандалів закінчується дзвінком свекрухи, яка, ніби ненароком, підливає масла у вогонь.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍