Шоу Джордж Бернард - Свята Йоанна, Шоу Джордж Бернард

Це прагнення не полишало її і стало визначальним у кар'єрі.

Якщо в когось виникають сумніви, що це було насправді так, то нехай він спитає себе, чому дівчина, виконуючи спеціальну місію від Бога стосовно дофіна (саме таким Жанна бачила свій мудрий план з урятування некоронованого короля), просто не з'явилась при дворі як жінка, вбрана в сукню, і чому вона не спробувала по-жіночому вплинути на дофіна, як це робили інші жінки, які з'являлися з подібними місіями до його божевільного батька та мудрого діда. Чому вона носила солдатські лати, ходила з мечем та щитом, вимагала спорядженого коня та ставилась до своїх солдат як до товаришів, лягаючи спати на землі бік у бік із ними так, ніби була такої ж статі, як вони? Можна сказати, що це був найбезпечніший спосіб подорожувати країною, що кишіла таборами біженців та бандами мародерських дезертирів. Однак така відповідь безґрунтовна, бо чому ж тоді всі інші жінки подорожували Францією, навіть не думаючи видавати себе за чоловіків? Припустімо, що небезпека дійсно могла бути причиною, та як же тоді пояснити той факт, що навіть коли вона минула і Жанна могла з'явитись при дворі в жіночому вбранні, у повній безпеці та з більшою пристойністю, дівчина все одно не позбулась свого чоловічого образу і замість того, щоб переконувати Карла (як королева Вікторія переконувала Військовий департамент відправити Робертса в Трансвааль) відправити Д'Алансона, де Ре, Ля Гіра та решту на визволення Жана де Дюнуа в Орлеані, вона наполягла, що сама поведе і очолить цей напад? Чому вона відкрито демонструвала свою майстерність воювати зі списом та їздити у сідлі? Чому приймала такі подарунки, як зброю, бойових коней, чоловічий верхній одяг, і кожним своїм учинком зрікалась загальноприйнятого жіночого образу? Простою відповіддю на всі ці запитання є те, що вона була звичайною жінкою, яка хотіла жити як чоловік. Таких жінок можна зустріти будь-де, серед піхотинських чи морських військ, вони служать, видаючи себе за чоловіків, неймовірно довгий час ухиляючись від викриття, а іноді зовсім його уникаючи. Коли настає час робити виклик громадській думці, вони скидають маску. Подивіться на Розаліну Бонер, яка малювала в чоловічих сорочках і штанях, чи на Жорж Санд, котра жила як чоловік і котру жіночий стиль життя знайомих з родин Шопенів та Муссе нестримано забавляв. Якби Жанна не була однією з таких "нежіночних жінок", її б сприйняли значно раніше.

Жити по-чоловічому — це не тільки носити чоловічі брюки та курити сигари, так само як і жити по-жіночому — це не тільки вдягати спідниці. Є безліч жінок, котрі носять сукні з корсажами, але самі можуть владнати всі справи, керують іншими людьми та мають абсолютно чоловічі смаки й погляди. Такі жінки були завжди, навіть у вікторіанські часи, коли вони мали менше прав і коли побачити жінку на посаді судді, мера чи члена парламенту було справжньою дивиною. В революційній Росії XX-го століття була жінка-солдат, яка організувала ефективний полк амазонок, що розпався тільки тому, що був проти революції. Підґрунтям для звільнення жінок від воєнної служби не є вроджена нездатність чоловіків ділитися владою, а той факт, що спільноти не можуть репродукуватися без достатньої кількості жінок. Чоловіки ж не настільки цінні, відповідно, нами й жертвують більше.

Чи була Жанна суїцидною?

Ці дві крайнощі були визначальними в особистості Жанни і саме вони привели її до спалення. Проте жодна з них не робила Жанну винятковою. Взагалі в ній не було нічого виняткового, окрім її сили, розмаху думки й характеру та неймовірної життєвої енергії. Їй приписують схильність до самогубства; справді, у спробі втечі із замку Боревуар вона пішла на невиправданий ризик, стрибнувши з вежі заввишки, подейкують, шістдесят футів, однак залишилась живою й зіп'ялася на ноги за декілька днів посту. Вона свідомо обрала свою смерть як альтернативу позбавленому свободи життю. Вона кидала виклик смерті так, як Веллінгтон під Ватерлоо і як Нельсон котрий під час битви, весь виряджений та вичепурений до блиску, розгулював кормою судна. Та ні Веллінгтона, ні Нельсона, ні будь-кого іншого, хто йшов на відчайдушні вчинки і обирав смерть замість полону, не звинувачують у схильності до самогубства, тож і Жанна не заслуговує на такі підозри. У випадку з замком Боревуар на карту було поставлено більше, ніж свобода Жанни. Почувши новини про можливе падіння Комп'єна, вона була переконана, що змогла б урятувати місто, якби тільки була вільною. Та все ж стрибок був настільки небезпечним, що це бентежило її підсвідомість та, як завжди, виявилось у словах св. Катерини, яка заборонила їй стрибати, але потім пробачила непослух.

В цілому про Жанну

Ми можемо захоплюватися Жанною як розумною і проникливою сільською дівчиною, з винятковою силою духу й тіла. Всі її дії були розраховані до найменших дрібниць, і хоч процес прийняття рішення був настільки швидким, що вона це ледь усвідомлювала і приписувала заслуги голосам, вона була жінкою політичної тактики, а не сліпого імпульсу. На війні Жанна була не гіршим реалістом, ніж Наполеон: вона дивилася на артилерію такими ж очима і володіла таким самим знанням, як найкраще застосувати її силу. Жанна не очікувала, що оточені міста здадуться як Єрихон, тільки-но зачувши звуки її труб, але, як Веллінгтон, обирала методи нападу залежно від особливостей оборони ворога, і, розраховуючи тактику, як Наполеон, вона знала: якщо вдасться протриматись достатньо довго, то врешті-решт супротивник обов'язково здасться. Приклад цьому — її фінальний тріумф під Орлеаном, коли командувач Дюнуа раптом в кінці дня без зайвих роздумів оголосив про відступ.

Вона ані на секунду не була такою, якою її зображали поети та драматурги: юною, романтичною леді. Усім своїм єством вона була дочкою рідного краю, з притаманними їй селянською приземленістю і завзятістю, а також зверхнім ставленням до величних лордів, королів та священиків, перед якими вона ніколи не схилялась, розуміючи з першого погляду, чого вони насправді варті. Маючи свідомість сільської жінки, вона шанувала публічну пристойність і не терпіла грубої мови та зневаги до релігійних звичаїв, так само і забороняла присутність безчесних жінок серед своїх солдат. Від неї можна було почути один побожний вигук "En nom Dé!"[8] та одну безглузду лайку "Par mon martin"[9], це найбільше, що вона могла дозволити собі та невиправно богохульному Ля Гіру. Її надмірна порядність відіграла настільки велику роль у відновленні самоповаги деморалізованої армії, що виправдала себе, як і вдалу управлінську політику Жанни. Вона спілкувалась і мала справи з людьми різних класів, від робітників до королів, без сором'язливості й зайвої манірності, й коли ці люди не були заляканими чи корумпованими — завжди домагалась, чого прагнула. Вона вміла задобрювати лестощами та напористо домагатися, беручи то м'якістю, то гостротою слова. Жанна була надзвичайно обдарованим, вродженим керівником.

Юність та недосвідченість Жанни

Нам необхідно пам'ятати одну дуже вагому обставину. Жанна була всього тільки дівчинкою-підлітком. Якби вона була владною жінкою після п'ятдесятьох, ми б одразу змогли її класифікувати, адже таких жінок багато серед нас і вони служать ідеальним прикладом, якою могла бути Жанна, якби дожила до їхнього віку. Однак вона була юною дівчиною, що не зналася на людській суєті, ані на правилах та законах світського життя. Що відала вона про залізні руки в оксамитових рукавичках!.. Вона знала тільки, як застосовувати голі кулаки. Вона гадала, що політичні зміни можуть прийти набагато легше, ніж це було насправді, і як Магомет, з наївністю, можливою тільки при родово-патріархальному устрої, писала листи королям, закликаючи їх до кардинальної перебудови. В результаті вона домагалась успіху тільки тоді, коли справа була досить простою та швидко здійсненною, як коронація чи Орлеанська кампанія.

Через відсутність академічної освіти вона не могла порозумітися на складних, штучно створених структурах, якими були церковні і державні установи середньовіччя. Вона жахалась єретиків, не усвідомлюючи, що сама була єресіархом, одним із провісників розколу Європи, що потягнув за собою цілі століття кровопролиття, яке триває й досі. Вона давала зрозуміти іноземцям, що у Франції їм нема чого робити, і не могла збагнути, чому це спровокувало конфлікт з католицизмом та феодалізмом, які мали міжнародний характер. Жанна керувалась виключно здоровим глуздом; у справах же з інституціями, про які не мала жодної гадки, крім того, що вони — для людей вчених, вона немов блукала напомацки у пітьмі, забиваючись на кожному кроці, щоразу болючіше, оскільки через власну надмірну самовпевненість була необачною з такими людьми.

Поєднання наївної юності з недосвідченістю, а також із неймовірною вродженою обдарованістю, силою, відвагою, відданістю, оригінальністю й дивацтвом, пояснює всі вчинки Жанни і робить її правдоподібним історичним та людським феноменом, заперечуючи як ідеалізовані романи про неї, так і надмірний скептицизм.

Образ дівчини в літературі

Англійським читачам, мабуть, цікаво знати, як саме зайва ідеалізація та протест проти неї відтворені у найбільш відомих книгах про Жанну. У першій частині шекспірівської чи псевдошекспірівської трилогії про Генріха VI Жанна виступає одним із головних персонажів. Її портрет в цьому творі настільки ж вірогідний, як і описи Джорджа Вашингтона в лондонських газетах 1780 року, чи Наполеона в 1803 р., чи німецького кронпринца в 1915 р., чи Леніна в 1917 р. Тобто все — перебільшення і брехня. Складається враження, що коли драматург спробував створити гарний та романтичний образ Жанни, обурена трупа заявила, що англійський патріотизм не знесе романтизації французького переможця англійських військ, та поставила ультиматум: щоб п'єса пішла, треба згадати всі звинувачення проти Жанни і підтвердити, що вона їх дійсно заслуговувала. Цілком імовірно, що так і було, але є ще одна причина, яка може пояснити, чому на початку Жанна постає як позитивна героїня, що особливо виявляється в її красномовному зверненні до герцога Бургундського, та звідки береться відверта брехня у заключних сценах.