Марк Твен - Оповідання та памфлети, Марк Твен

покататися на човні – і не втопився. А іншим разом він у неділю вудив рибу, його заскочила гроза, але грім його не побив! Та перегорніть ви хоч усі книжки для недільних шкіл від першої до останньої сторінки, копайтеся в них хоч до наступного різдва – не знайдете жодного такого випадку! Зроду! Ви дізнаєтеся з них, що всі капосні хлопчиська, які катаються в неділю на човні, неодмінно топляться, і всіх неділешніх рибалок конче захоплює гроза й побиває грім. Човни з капосними дітьми завжди перекидаються в неділю, і якщо капосні діти в неділю вибираються порибалити, неминуче схоплюється гроза. Яким побитом Джім уцілів, лишається для мене таємницею.

Джім той був ніби заворожений – тільки так і можна пояснити, що йому все миналося. Він навіть пригостив слона в звіринці кусником пресованого жувального тютюну – і слон хоботом не відірвав йому голови. Він поліз до буфета по м’ятну настоянку – і не випив ненароком азотної кислоти! Поцупивши батькову рушницю, він на свято подався полювати і не відстрелив собі три-чотири пальці. Якось, розлючений, він ударив свою маленьку сестричку кулаком у скроню,– і уявіть собі! – дівчинка не почала після цього марніти і не померла в тяжких муках, з сумирними словами прощення на устах, подвоївши цим муки його розбитого серця. Ні, вона бадьоро перетерпіла удар і зосталася цілісінька.

Кінець кінцем Джім утік з дому й найнявся юнгою на корабель. Коли вірити книжкам, він мусив би повернутися сумовитий, самотній і дізнатися, що його рідні спочивають на тихому цвинтарі, а обплетений виноградом будиночок, де минуло його дитинство, давно розвалився і зогнив. А Джім повернувся п’яний як чіп і відразу ж потрапив до поліцейської дільниці.

Так він і виріс, цей Джім, оженився, наплодив купу дітей і якось уночі розчерепив їм усім голови сокирою. Всяким крутійством та шахрайством він збив собі статок, і тепер він – наймерзенніший і найнеприторенніший негідник у своєму містечку – геть від усіх має повагу й став одним із законодавців штату.

Отож, бачите, цьому грішникові Джіму, що вродився в сорочці, таланило в житті, як зроду не таланить ні одному дурному Джеймсові в книжках для недільних шкіл.

 

1865

 

ОПОВІДАННЯ ПРО ГАРНОГО ХЛОПЧИКА

 

 

Жив на світі один гарний хлопчик на ймення Джекоб Блайвенс. Він завжди слухався батьків, хоч які б недоречні та нісенітні були їхні вимоги; він повсякчас сидів над підручниками й ніколи не спізнювався до недільної школи; він не прогулював уроків і не байдикував, хоч деколи тверезий розум нашіптував йому, що таке гайнування часу було б найдоцільніше. Всі інші хлопчаки ніяк не могли його збагнути – надто вже химерно вівся Джекоб. Ніколи тобі не збреше, а користь же з того не раз була б аж надто очевидна. Він твердив, начебто брехати недобре, і хоч ти йому кілка на голові теши! Атож, він був такий чесний, аж сміх брав! Дивацтва цього Джекоба й на голову не налазили. Йому не кортіло гратися в кульки неділями, він не дер пташиних гнізд, не тицяв катеринщиковій мавпочці розпечених на вогні мідяків. Словом, цей Джекоб анітрохи не надився на жодну розумну розвагу. Інші хлопчаки намагалися вряди-годи здати собі справу, чому це так, пробували його збагнути, але шкода було й праці. Отож, як уже сказано, в них тільки склалося невиразне враження, ніби Джекоб трохи «схибнувся»,– тим-то вони взяли його під свою опіку й нікому не давали кривдити.

Які тільки є книжки для недільних шкіл – наш гарний хлопчик читав кожну, і то з превеликою втіхою. А відгадка проста: він свято вірив цим книжкам, вірив у зразкових хлопчиків, що про них там оповідається. Він мріяв бодай раз у житті здибати такого хлопчика, але жодного разу не здибав. Напевне, всі вони повимирали ще перед його народженням. Бувало, трапиться йому книжка про якого винятково доброчесного хлопчика, то він мерщій квапився її перегорнути й заглянути на останню сторінку – а що там із ним сталося? Джекоб і тисячі миль ладен був перейти пішки, аби лиш поглянути на такого хлопчика. Але марний клопіт: гарний хлопчик неодмінно помирав у останньому розділі, та ще й на малюнку був його похорон. Всі родичі його та учні недільної школи в куцих штанцях і завеликих капелюхах, стояли круг могили і раз по раз втирали сльози хусточками завбільшки з півтора ярди. Атож, таким-то побитом Джекоб завжди ошукувався в своїх надіях: ніяк йому не таланило спіткати доброчесного хлопчика, кожен-бо з них помирав в останньому розділі.

Джекоб плекав одну високу мрію, а саме – попасти в книжку для недільних шкіл. Хай би його зобразили на малюнку в ту мить, як він по-геройському вирішує не брехати матері, а вона плаче з радощів; або хай би він стояв на порозі й подавав цент убогій жінці з шістьма дітлахами, кажучи, що їй вільно тратити ці гроші як їй заманеться, але марнотратницею бути не слід, бо марнотратство – великий гріх. І ще Джекоб мріяв, щоб на малюнках показали, як він великодушно відмовляється виказати капосного хлопчиська, а той же раз у раз чатує на нього з-за рогу, коли він повертається зі школи, перетягує його палицею по голові й женеться за ним до самого дому, гукаючи: «Н-но! Н-но! Вперед!» Таку-то шанолюбну мрію плекав молодий Джекоб Блайвенс. Йому хотілося потрапити до книжки для недільних шкіл. Правда, іноді він ставав мов не свій на гадку, що гарні хлопчики в цих книжках чомусь неодмінно помирають. Він дорожився життям, і така доля гарних хлопчиків його неабияк бентежила. Джекоб упевнявся, що бути гарним – дуже вадить здоров’ю, знав, що така надприродна цнота, як ото в книжках описують, для хлопчика згубніша від сухот. Атож, він знав: усі гарні хлопчики довго не живуть, і гірко було думати, що як і напишуть коли про нього в книжці, то йому прочитати цього не доведеться, а як книжка вийде до його смерті, то вона буде не така цікава, бо в кінці не матиме образка з його похороном. Що ж то за книжка для недільної школи, коли в ній не розповідатиметься, як він, помираючи, настановляв людей на шлях істини! Одначе йому не випадало нічого іншого – тільки мирити з обставинами, і кінець кінцем він поклав собі робити все, що в його спромозі,– тобто жити