Рінат Петрович Польовий - Кубанська Україна, Рінат Петрович Польовий

ДАКК, ф. 396, оп. 1, спр. 11328. ">[18]. Згодом підійшло ще 7000 сімейних і несімейних козаків, що після ліквідації Запорозької Січі перебували на поселенні в різних місцях Новоросійського краю[19]. Загалом кількість першої хвилі переселенців на Кубань становила понад 25000 осіб.

Чорноморське військо, прибувши на Кубань, спочатку розмістилося на землях Чорноморії 38 куренями. Назви куренів були перенесені із Запорожжя. З’явилося, щоправда, дві нові назви: Катерининський і Березанський курені.

Але не всі козаки хотіли переселятися до Чорноморії. Частина відмовилася виконувати цей наказ. Перш за все протест проти переселення на Кубань висловила чорноморська сірома. Крім неї, не схотіла виселятися частина сімейного козацтва, котра спокусилась на різні обіцянки іпільги, які пропонували дідичі, зацікавлені, щоб козаки лишилися. Не схотіла йти світ за очі й група козаків, що мала власне господарство.

Старшини, які не бажали переселятися, становили близько 7% (від загальної кількості зареєстрованих у відомості старшин), а козаки – 10% (від загальної маси козацтва). Сірома не була врахована у відомості під час складання останньої, бо не мала дворів і сімей[20].

Другим масовим виходом на Кубань стало переселення козаків Задунайської Січі, Катеринославського, Усть-Дунайського Буджацького козацьких військ у 1803 – 1810 роках.

Козаки ліквідованого у 1796 р. наказом Катерини II Катеринославського війська[21] не погодились із переведенням їх у стан малоземельних однодворців і звернулися до царя і Сенату з клопотаням щодо переселення їх на Кубань і повернення до козацького стану[22]. Сенат визнав за можливе задовольнити прохання катеринославських козаків. 16 вересня 1801 р. імператор Олександр I затвердив сенатську резолюцію[23].

Катеринославські козаки переселились на Кубань у кількості 3277 осіб чоловічої статі й були розподілені таким чином: у Ладозькій станиці осіло 232 сім’ї, в Тифліській – 181, Казанській – 223 і Теміжбецькій – 226 сімей[24]. Разом вони сформували козацький полк, який було названо Кавказьким.

У 1804 р. переселилися на Кубань ще 378 осіб чоловічої статі колишніх катеринославських козаків. Прибувши на Кавказьку лінію, вони розташувалися біля фортеці Усть-Лабінської і заснували станицю Воронезьку, зараховану також до Кавказького полку[25].

Таким чином, у 1802 – 1804 рр. на Кубань переселилося 3655 козаків колишнього Катеринославського війська, що разом із членами родин налічували близько 7000 осіб.

20 лютого 1807 р. генерал Міхельсон із запорожців, які втекли і поселилися в гирлі Дунаю, сформував Усть-Дунайське військо[26].

Кіш Усть-Дунайського Буджацького війська у серпні 1807 р. складався із 40 куренів і нараховував 1387 козаків[27]. 38 куренів мали назви, що існували в Запорозькій Січі. Додавались два курені: Сербський і Болгарський. Усть-Дунайське військо складалося переважно з чорноморських козаків, які залишились у Молдавії, запорожців, що перейшли із Задунайської Січі, чорноморських козаків, що повернулися з Туреччини на початку 1806 р., запорозьких і чорноморських козацьких дітей, які залишилися в Бессарабії та Валахії, та інших. 5 грудня 1807 р. військо це було ліквідоване, а його козаки набули статусу усть-дунайських і буджацьких оселених козаків[28]. Одночасно з реформуванням цього військового утворення розпочалося переселення козаків на Кубань.

Протягом 1807 – 1810 рр. з України на Кубань поступово переселилося 662 особи, що належали до колишнього Усть-Дунайського Буджацького козацького війська[29].

Невелику групу переселенців на Кубань становили запорожці, що втекли з Туреччини – чи прямо в Чорноморію, чи спочатку до Буджацького або Бузького війська. Від 1806 по 1810 р. в Чорноморію переселилося окремо 162 задунайських запорожці[30].

Одним з останніх актів нищення українських козацьких військових формувань стало переселення в Закубання Азовського козацького війська, яке проіснувало 35 років