Рене Дюшато - Таємниця Крилатого Змія, Рене Дюшато

П’єро міцно заснув і спав довго, аж поки його збудили дирчання автомобіля і голосне тутукання. Хлопець прожогом скочив з ліжка і кинувся до вікна, що було якраз над входом до замка. Почувся брязкіт засувів на нижньому поверсі. Клеман Лотер відчинив двері.

Біля ґратчастої брами стояли дві великі чорні машини. Дверцята більшого автомобіля відчинилися, і висунувся звідний місток. Поки Лотер відчиняв браму, хлопець устиг при непевному світлі розгледіти в машині дивного незнайомця. Це був старий чоловік, з пергаментним зморщеним обличчям, обвислими щоками і з голим черепом, схожим на яйце. Огидний незнайомець сидів у кріслі на коліщатах, що ним сам і керував. Крісло скотилося містком з лімузина і зникло в замку. Майже одночасно забряжчали засуви, і П’єро зрозумів, що Лотер замкнувся у своїй фортеці. Страшенно зацікавившись, П’єро обережно прочинив двері, що вели на галерею, і навшпиньки наблизився до балюстради, яка відокремлювала галерею від вітальні. Величезна кімната була освітлена лише однією лампою, що стояла на каміні. Сховавшись у затінку, хлопець міг все бачити і чути.

У великій залі лунав холодний і різкий голос дивного відвідувача.

— Я дуже щасливий, що вперше зустрівся з славетним винахідником Клеманом Лотером, одним із найвидатніших учених світу. Ви дали людині крила. І ваш винахід надзвичайно сприяє процвітанню мого діла. Компанія “Арголь”, яку я очолюю…

— Я думаю, досить компліментів на мою адресу, пане Вандергольде, — сухо відповів винахідник. — Ми тут на те, щоб говорити про справи. Я сподіваюся почути зараз ваші пропозиції.

Вандергольд спокійно й нерухомо сидів у кріслі і, здавалося, не слухав Лотера. Його холодний погляд зупинився на драконі.

— У вас дуже цікава скульптура, справжній і неповторний зразок мистецтва тольтеків, що досягло чудового розквіту в Мексіці задовго перед Колумбовим відкриттям Америки. Я надзвичайно цікавлюся померлими цивілізаціями, пане Лотере. Чи знаєте ви, що культ дракона був пов’язаний з культом вогню?.. І саме вивчення культу вогнепоклонників в Ірані дозволило Дерсі відкрити родовище нафти, яку ми постачаємо Англії…

— За ці родовища нафти, пане Вандергольде, — перейняв старому мову Лотер, — ви пограбували Дерсі. Я добре знаю про вашого шпигуна в перевдязі пастора, пане Вандергольде. Але повернемося до діла. Скільки ви мені дасте за винахід, що важить для вас більше, ніж вся нафта Ірану?..

Запала тиша. Вандергольд нервово потер свої сухі кощаві руки і повільно промовив:

— Дерсі я запропонував п’ятсот мільйонів… Ладен і вам зробити таку саму пропозицію. Але домовимось, що ваші патенти будуть переписані на моє ім’я… і що ваш винахід ніколи не буде запроваджено в життя… Ми вклали… гм! великі кошти в Ірані, Мексіці, Нідерландській Індії, Венесуелі й Каліфорнії, і ми не можемо зараз ужити ваш винахід, хіба що тоді, коли світові запаси нафти будуть вичерпані… Що ви скажете?

Клеман Лотер рвучко підвівся.

— Ні, й ще раз ні! Я зробив винахід величезної ваги, я добре це знаю і сподіваюся, що все людство мене підтримає. Я хочу, щоб завдяки мені найбідніша людина могла мати власний автомобіль. Я хочу знищити Мореля, цього негідника, що обікрав мене і використав мої винаходи на мерзоти війни!

Вандергольд сидів мовчки і нерухомо, наче мрець.

— Якщо ви відмовляєтеся від наших грошей — що ж… ми знайдемо інший засіб, — процідив мільярдер.

— Що б ви там не робили, однаково ви змарнуєте час! — вигукнув вчений. — Я вжив усіх заходів. Ви спробували підкупити моїх слуг і співробітників. Але я їх позбувся і живу тепер самотньо у замку, а це суща фортеця, бо Жекер боявся за своє життя. Ніхто сюди не зможе ввійти. І ви ніколи б не потрапили в замок. Скажу вам, що замах на моє життя — теж марна річ, а я знаю, ви вже робили таку спробу. Повторюю, я вжив надійних заходів. У випадку моєї смерті один із моїх друзів ознайомить всю Європу з формулою лотариту…

— Ми не зацікавлені в смерті такого вченого, як ви.

— І я не дозволю, щоб мене ошукали так само, як Дерсі! — з гнівом вів далі Лотер. — Навіть коли ви мене викрадете, все одно це не допоможе, бо мої розрахунки добре сховані і в безпечному місці.

— Ми з вами добре побалакали, пане Лотере, — холодно промовив нафтовий король. — Годі. Мені час іти. Я даю вам місяць на роздуми, прощавайте.

Огидний дід натиснув кнопку, і крісло на гумових шинах м’яко й безшумно покотилося.

Лотер навіть не поворухнувся.

— Чи не допоможете ви принаймні відімкнути засуви? — крикнув Вандергольд біля дверей.

П’єро кинувся до своєї кімнати, щоб подивитися на від’їзд мільярдера. Коротка липнева ніч минала, народжувався світанок. Хлопець уже підбігав до вікна, як раптом почув глухі удари і потім голосний зойк, що одразу ж увірвався. В сірому ранковому світлі П’єро побачив машину нафтового короля, вона швидко мчала від замка в супроводі другого лімузина. Хлопець устиг помітити в ньому Клемана Лотера, його держали за руки двоє чоловіків і притискали до обличчя вату. На якусь мить світло всередині машини впало на злочинців, і П’єро впізнав рудого Преміора і людину з чорним моноклем, таємничих незнайомців, що висадили в повітря Порт-Морель за наказом того, кого називали “Старим кріслом на коліщатах”. Убивці його батька везли зараз невідомо куди Клемана Лотера.

— Відчиніть! Є тут хто-небудь? — кричав хтось жалібно під дверима.

Була вже сьома година ранку, але поліцейський комісар Отена не мав звички прокидатися о такій порі, ще й до того він увечері добре гульнув з приятелями.

Комісар сів у ліжку. Огрядний, з добрим черевцем, лисий і кругловидий, з вусами, як у Чарлі Чапліна, він мав кумедний вигляд у чудернацькій піжамі, що своїм кольором красномовно свідчила про невибагливі смаки хазяїна. Комісар Мішон одяг халат, усунув босі ноги в пантофлі і, лаючись, пішов відчиняти двері. На