Леонід Григорович Кононович - Кайдани для олігарха, Леонід Григорович Кононович

— З наркотою. А що?

Я замислено глянув на шефа.

— Справа пов'язана з наркотиками? Мурат кивнув.

— Річ у тому… — почав було він.

— Та про що тут балакати, — не втерпів Урилов. — Все це просто…

— … як теорія Ейнштейна! — підказав я. Він задоволено посміхнувся.

— А з тебе ще будуть люди… ти вже вгадуєш мої думки! Проблема ось у чім: вже з півроку в місті працює група по розповсюдженню наркоти. Причому не якісь дрібні гендлярі, а серйозні дилери, котрі роблять гроші на гуртових поставках. Асортимент — героїн, екстезі, ЛСД. Кінці ми знайшли, й провадять вони в бригаду такого собі Хобота. Чув?

— Тридцять п'ять років, кік-боксер, тримає кілька речових ринків, найбільший — коло станції метро, — згадав я. — Поганяло заробив од того, що має надзвичайно великого пеніса, котрого прив'язує до ноги… якщо вірити чуткам, звичайно! Послухай, а при чому тут я?

— Твоє завдання: встановити канал, по якому надходять наркотики! — заявив шеф.

Я вражено відкинувся на спинку фотеля.

— А більше ти нічого не хочеш?

— Хобот — всього лиш заключна ланка, — пояснив Ури-лов. — Ти пройдеш по ланцюжку і вийдеш на гуртовика.

— Всього лиш заключна ланка… — повторив я. — Іду я, значить, іду — та й виходжу на гуртовика…

Мурат знову пахнув сигарою й випустив хмарку диму.

— Отже, домовилися — ти берешся за цю справу! — сказав він. — А зараз обсудимо оперативний план…

— План… — безтямно повторив я, заплющивши очі.

— За цим планом, — озвався Урилов, — від сьогоднішнього дня тебе виганяють з «Тартару». Ти ходиш по ресторанах, барах, одне слово, по кабаках — і пиячиш як свиня. Пиячиш, пиячиш… аж устряєш у розборки. Вони будуть, бо ми спровокуємо. І виступаєш на боці Хобота. Поняв?

— Виганяють… — повторив я. — І по кабаках… як свиня! А як спровокують… — Я розплющив очі й подивився на Ури-лова. — Послухай, ти даси мені спокій?

— Не поняв?

Я підскочив і щосили вгатив кулаком по столу.

— Слухай, ти мене вже задовбав, бугаїно! Ти за кого мене маєш, блін! Ти на кого ці діла мєнтовські гнилі вішаєш, кінь ти з яйцями! Я в тебе що, в шестьорках числюся, на хрін? Та я тебе зараз уб'ю і в ліс у багажнику вивезу, скот безрогий! Я тебе порубаю сокирою й по дорозі кавалки порозкидаю… хай мене судять, як Чикатила! В мені зараз як прокинеться звір, то ти будеш плакати й тікати, поняв?

Урилов задоволено кивав головою.

— Моя школа, зразу видко! Тобі в мєнтярні ціни не було б, чуєш? Тільки морду треба таку звірячу робити… — полковник грізно скорчив свою масивну пику, й у мене аж мороз по шкурі пішов. — Тоді злочинці будуть дуже боятися!

Мурат зітхнув.

— Пояснюю ситуацію! — озвався він, дивлячись убік. — «Тартар» змушений узятися за цю справу з кількох причин. Найголовніша полягає в тому, що ми час від часу змушені демонструвати свою лояльність до існуючого режиму. Якби ми цього не робили, то нас давно вже зім'яли б і мєнти, й спец-служби, й прокуратура… хто завгодно! Виконуючи їхні завдання, ми дістаємо нагоду зберігати відносну автономність і займатися своїми справами…

— … не зовсім чистими, треба сказати! — устряв полковник.

— От-от! — потвердив шеф. — Одне слово, життя — дуже складна річ, і в ньому треба йти на компроміси. Друга причина полягає в особливостях політики, якої дотримується наша фірма. «Тартар» займає принципову позицію в тім, що стосується розповсюдження всякої трутизни. Наркотики — це зло. Наркоманія здатна винищити цілий народ. По секрету скажу тобі, що ми беремо участь у міжнародній операції, котра має на меті розкрити й ліквідувати декотрі канали наркоторгівлі. Операція координується Інтерполом. Ти — один з її учасників.

— А тепер слухай сюди, — озвався Урилов і собі. — Добре слухай, обревку! Ти на мєнтів усе бочку котиш, кінь ти з яйцями, — а ми вже з ніг збилися, поняв? Останні кілька місяців пушери виростають, мов гриби з-під землі, матір їх дишлом! Весною чорти принесли неґрів, товар — опіум-сирівець, ми їх прибрали — тут же намалювалися в'єтнамці з героїном; ліквідували в'єтнамців — заявилися якісь одморозки з екстезі, торгували прямо в школах! Потім була ціла опупея з дискотеками, на яких люди Тахіра продавали вінт і марочки… З цим Тахіром теж проблеми — вже кілька років не можемо до нього добратися, бляха! Найгірше ж те, що наркоманія зростає. Все більше й більше людей починає нюхати, колотися й курити, в спальних районах штрикавки просто під вікнами валяються, школярі смалять план мало не з першого класу… поняв чи ні, бугаїно? Ситуація така, що треба щось робити, причому хутко, — а то буде гаплик! А ти носом ще крутиш, скот безрогий!

Я пошкріб потилицю.

— Та згоден я, згоден… Послухай, — глянув я на Мурата, — а за що ж мене виженуть з фірми?

— А за бійку з мєнтами!

— Ну, це таки причина… А Барабаш?

— А що Барабаш? — не втямив шеф.

— Барабаша виженеш?

Мурат відкинувся на спинку фотеля. Його лице свідчило про напружений мисленнєвий процес.

— Він тобі треба?

— А чого! — устряв полковник. — Чистка рядів, зміна кадрів… А такий здоровий обревок на підхваті йому згодиться!

— Бачиш, — сказав я, пахнувши сигарою, — моя леґенда передбачає, що я повинен ходити по кабаках і пиячити мов свиня. Ходить і пиячить я зможу… але щоб як свиня! Найліпше це вдається Барабашеві. Буде з кого приклад брати, втямив?

— Гм… — сказав Мурат.

— Та що ти його шкодуєш, коня такого з яйцями! — вигукнув Урилов. — Він же ж у тебе цілісінькими днями коло дверей сидить і в носі довбеться. Я цього Барабаша й справді вигнав би, на хрін! Тільки харчі поїдає, бугаїна…

— Добре! — нарешті сказав Мурат. — Оформимо й Барабаша… за алкоголізм! А то від нього