Володимир Бабула - Пульс Всесвiту, Володимир Бабула

— Фердо, вiдчини, я привiв шановного гостя! — звернувся Пегас приглушеним голосом до когось за дверима.

Важкi дубовi дверi повiльно вiдчинились. На мiй подив, за ними нiкого не було.

— Увiмкни свiтло, Фердо! Не будемо ж ми сидiти в темрявi.

На стiнах спалахнуло кiлька електричних лампочок. Ми зайшли до яскраво освiтленого примiщення з ажурною стелею.

— З ким ви говорили? — спитав я зацiкавлено. — Тут же нiкого немає?

— Ви маєте на увазi Ферду? Це мiй невидимий служник.

— Невидимий?!

— Я можу легко переконати вас у цьому. Вiн скоряється менi з першого ж слова… Слухай, Фердо, чому ти досi не опустив завiси? Адже сусiди дивляться нам просто на стiл!

Завiси тихо зашарудiли й опустились, а в мене по спинi поповзли мурашки.

— Ферда виконує також писанi накази. Напишiть будь-яке завдання на цьому паперi.

"Фердо, запали вогонь, бо тут холодно!" — написав я калiграфiчним почерком.

У ту ж мить спалахнули газовi пальники.

— Я вже догадуюсь, що це за чудеса: прихованi десь кiбернетичнi апарати реагують на звуки голосу. Але оцей письмовий наказ мене збив з пантелику. Ви непомiтно натиснули на якусь кнопку, правда ж? — допитувався я.

— Я не люблю каверзiв. Усе, що вам було продемонстровано, — найчистiша наука… Але на вас чекають ще цiкавiшi сюрпризи. Адже я обiцяв вам дати тему для фантастичного оповiдання, — сказав Пегас.

Я оглянув кiмнату. Полицi аж пiд стелю повнi книжок Звичайний письмовий стiл. Круглий столик з двома зручними крiслами. Праворуч вiд дверей — iмiтацiя англiйського камiна. Над ним виднiлися великi залiзнi дверцята, якi, напевне, вели до широкого димоходу. Дверцята були пофарбованi в той же колiр, що й стiни.

— Трохи тiснувато… — сказав я, аби не мовчати.

— Це на перший погляд… Фердо, покажи добродiєвi спальню.

Одна з книжкових шаф крутнулась навколо осi, вiдкриваючи хiд до другої кiмнати. Стiни тут були заставленi книжками. Посерединi кiмнати стояв диван та нiчний столик.

— Для вiкон не вистачило мiсця, — пояснив Пегас. — Але електрика цiлком замiняє сонце. До того ж я тут довго нiколи не затримуюсь.

— У вас чудова колекцiя наукових праць! — зауважив я з подивом.

— Помиляєтесь. Науковi книги з мого фаху мiстяться в першiй кiмнатi. А тут — фiлософськi твори та белетристика, головним чином класики. Не хочу хвалитись, але, на мою думку, в мене тут зiбрано все краще, що створив людський мозок за весь час свого iснування.

— Дивно… Таку бiблiотеку я, одверто кажучи, не сподiвався побачити у вас, — сказав я схвально. — Вчений i одночасно любитель мистецтва… Чи не грiшите ви потай i лiтературною творчiстю?

— I так i нi, залежно вiд того, як на це глянути. Вас, мабуть, здивують мої слова, але лiтература — не моя пристрасть. Це просто матерiал, який допомагає менi в наукових дослiдженнях.

— Не розумiю… — признався я, перебiгши поглядом по корiнцях книжок з iменами Платона, Аристотеля, Шопенгауера, Шекспiра, Шiллера…

— Зрозумiєте, коли я покажу таємницю своєї лабораторiї.

— У вас тут є i лабораторiя?

Пегас посмiхнувся. Це була швидше гримаса, яка на мить змiнила його непроникне, кутасте обличчя. Ця гримаса так мiцно в'їлась менi в пам'ять, що я мiг би навiть сьогоднi намалювати її. Лукавий вiдблиск в очах, стиснутi куточки рота, а нижня губа випнута вперед. В цiй гримасi проступала погано прихована зарозумiлiсть та почуття власної вищостi. Це було застереження, якого я, на жаль, не зрозумiв вчасно.

— Будинок, де я живу, купив i перебудував для своєї численної родини архiтектор, що створив храм святого Мiкулаша. Цей будинок оповитий багатьма легендами, якi я старанно вивчив. Одна з них iрунтувалась на правдi i допомогла менi знайти чудове мiсце для лабораторiї, - ви самi незабаром у цьому переконаєтесь. Але перед тим, як туди пiти, давайте нашвидку вип'ємо по чашцi чорної кави, щоб ви не заздрили своїй нареченiй.

Гримаса вченого мене трохи занепокоїла. Хотiлося попрощатися з чудним господарем та й побiгти до Єви, але допитливiсть перемогла.

Я з цiкавiстю стежив, як доктор за допомогою невидимого служника варив каву. Самi по собi вiдчинилися дверцята шафи з посудом. Пегас узяв звiдти двi чашки, вкинув у кожну по кiлька коричневих кульок i наповнив водою. Чашки поставив на письмовий стiл, простеливши перед тим паперовi серветки. Незабаром вода в чашках закипiла.

— Дякую, Фердо! — жартiвливо сказав Пегас. — Прошу — справжня турецька кава. А тих кульок не бiйтесь, це не сурогат i не аптекарський товар. Я тiльки вкрив зернятка кави особливою речовиною з глюкози, яка роз пускається протягом трьох хвилин кипiння.

Кава прекрасно пахла i була дуже смачна. Я пив, нишком оглядаючи письмовий стiл, щоб вiдкрити його таємницю. Про те, що воду довели до кипiння невидимi iнфрачервонi променi, я зрозумiв одразу ж, але мене дивувало те, що вони водночас не впливали на дерев'яну дошку стола.

I ще менi не давало спокою запитання:

— Чи послухався б мене ваш Ферда, коли б я прийшов за вашої вiдсутностi i попросив його вiдчинити менi? Я запам'ятав усе, що ви йому говорили.

Пегас уважно подивився на мене:

— Що ж, спробуйте хоч зараз!

Я вийшов до коридора, але нiякi умовляння на адресу Ферди не допомогли, потрапити назад я вже не мiг. Нарештi менi вiдчинив Пегас.

— Як бачите, я забезпечив себе вiд цiкавих i непроханих гостей, засмiявся вiн. — Ферда пiдкоряється лише моєму голосовi. А втiм, усе це тiльки забавка. Знаєте, я таки трохи вiдлюдок, тому створив собi кiбернетичного друга. Вiн далеко надiйнiший за живого. Признаюсь, я не дуже довiряю людям… Як редакторовi технiчного журналу вам не треба пояснювати, що Ферда — не якийсь там робот з руками i ногами, а всього-на-всього кiлька тисяч метрiв дроту та безлiч реле i напiвпровiдникiв. Мiй Ферда — не новина для сучасної технiки. Вiн просто дитя нової науки,