Микола Миколайович Панов - Боцман з «Тумана»

— Товаришу командир! Скляночку гарячого кофе! З вечора не їли, не пили!

— Кофе? — задумливо поглянув на нього Медведєв. — Гаряче?

— Гаряче, товаришу командир. Цей термос он як тепло зберігає!

— А сам, мабуть, уже покуштував?

Сьомушкін ловко відкручував кришку, широко розставивши ноги на палубі, здибленій хвилею.

— Гаразд, налийте скляночку, — рішуче сказав Медведєв. — А потім усіх моїх тигрів почастуєте, бо на базі будемо тільки години через дві…

— На горизонті — дим! Праворуч, курсовий кут сто тридцять! — раптом крикнув, нагинаючись уперед, Фролов.

Склянка випала з рук командира, Сьомушкін підхопив її на льоту.

Так, командир здригнувся, кров одхлинула від серця. Дивився у вказаному напрямі, рвучко схопивши бінокль. Побачив: низький бурий димок справді пливе над світанковим морем.

Сигнал у моторний відсік… Замовкли мотори, катер безшумно погойдувався на хвилях.

— Напишіть мателоту: «Бачу на горизонті дим», — тихо сказав командир.

Усі дивилися вперед. Стукали серця в чеканні близького бою. Сьомушкін миттю зник у люці моторного відсіку.

Дим густішав, виростав. Невиразний силует великого корабля вимальовувався на лінії обрію.

— Бачу караван! — доповідав збуджено Фролов, не відриваючись від бінокля. — Один транспорт, два кораблі охорони. Ідуть курсом на нас… Німецькі кораблі, товаришу командир.

— До торпедної атаки! — наказав Медведєв. — Фролов, напишіть мателоту: «Виходимо в атаку на транспорт».

Він говорив дзвінким, чітким голосом. Непохитна рішучість була в його погляді. Таким моряки звикли завжди бачити свого командира.

Медведєв випрямився, впевнено стиснув штурвал. Тільки очі запали глибоко, з незрозумілим болем стиснулися обвітрені губи.

Мотори зарокотали знову — тепер майже безшумно: на підводному вихлопі. Фролов, оточений полум'ям пурхаючих прапорців, семафорив наказ командира.

Катер рвонувся вперед.

Торпедист Ільїн діловито порався біля апаратів.

Катер мчав уперед — назустріч німецьким кораблям.

— Товаришу командир!

З радіорубки дивилося широке вилицювате добродушне обличчя з вузьким розрізом очей. Трохи хилилася на одне вухо прим'ята безкозирка.

Катер мчав уперед.

— Товаришу старший лейтенант!

Вітер відносив слова, але цього разу радист торкнув за руку Медведєва.

— Що таке, Кульбін?

— Товаришу старший лейтенант! — Тепер Кульбін стояв рядом з Медведєвим. — Прийнята шифровка командира з'єднання. Ось! — радист подавав аркуш паперу, що розвівався на вітрі.

Медведєв узяв зашифровану радіограму. Прочитав, приклавши до козирка вітровідводу. Не повірив своїм очам. Знову прочитав, вдивляючись з усіх сил. Дав сигнал застопорити мотори.

— Кульбін, друже, у мене щось в очах двоїться…

Прочитай…

— «Катерам розвідувальної групи, — повільно читав Кульбін, — забороняю торпедувати транспорт, що йде в нордовому напрямку під охороною двох катерів…» І підпис капітана першого рангу!

Кульбін підвів на Медведєва здивовані очі.

Він був вражений, побачивши обличчя старшого лейтенанта. Дивний вираз був на цьому обвітреному, затемненому козирком кашкета обличчі. Не вираз розчарування, ні!

Такий вираз — неначе людина затрималася на самому краю безодні, уникла величезної небезпеки, ще не цілком вірячи в своє врятування.

— Відставити торпедну атаку!

Похмуро, розчаровано дивилися матроси. Силует ворожого корабля вимальовувався все чіткіше. Вже було видно: навколо нього рухаються поки що ледве помітні два катери охорони.

Фролов відвів бінокль од обличчя, збудженого від хвилювання і вітру, досадливо махнув рукою.

— Товаришу командир! Мателот сигналить: «Згідно з прийнятим наказом відмовляюсь від атаки, відходжу під берег».

Медведєв кивнув. Звичайно, найвірніше, коли вже не вступати в бій, притаїтися під берегом, злитися з його глибокою тінню. Без бурунного сліду ворог не виявить катерів на фоні берегових скель.

Не кажучи ні слова, він відводив катер ближче до берега. Боцман Шершов нахилився до командира.

— Що ж, товаришу старший лейтенант, так і відпустимо фашиста, матері його ковінька?

— Наказ чули, боцмане? Воювати нам ще не один день. Начальству видніше.

— Але ж прикро, товаришу командир. І охорона невелика. Всадили б торпеди напевно.

— Накази командування не обговорюються, боцмане! Катер погойдувався в береговій тіні. Змішуючись з ревінням прибою, все голоснішим ставав гуркіт гвинтів ворожого каравану.

Високобортний задимлений транспорт розмірено здіймався на хвилях. Жирний дим повільно летів із труби, скупчувався в круглі хмари, плив, рідшаючи, на обрій. Два сторожових катери зигзагами ходили навколо…

Караван насувався все ближче.

В лінзах бінокля пропливали вигнуті борти. Крихітні фігурки матросів рухалися по трапах угору і вниз, і на темних палубах, серед нагромадження вантажів, немов скупчився густий натовп…

Медведєв перегнувся вперед, до болю притис до очей окуляри бінокля. Але рвана хмара диму затягнула видимість, — вітер прибив дим до самої ватерлінії транспорту.

Швидкий корабель охорони, тріпочучи свастикою прапора, закрив палубу, проходячи на траверзі катера. Транспорт змінював уже курс, повертався кормою, палуба зникла з очей.

Конвой ішов далі в нордовому напрямку.

Немов прокинувшись, Медведєв опустив бінокль.

Трохи піднявши кашкета, не відчуваючи гострого вітру, стер з лоба піт, що раптово виступив.

Стугін гвинтів віддалявся. Медведєв відчув увесь холод, усю пронизуючу вогкість розбурханого океану. Насунувши кашкета на очі, дав сигнал у моторний відсік, наліг на штурвал, ведучи катер додому з походу, який не вдався.

Але млявість миттю зникла, коли ширококрилий літак заревів над водою, швидко насуваючись на катер. Він підкрався з-за берегового пасма, ліг на бойовий курс, стріляючи з усіх гармат і кулеметів.

— По літаку — вогонь! — вигукнув Медведєв, повертаючи колесо штурвала.

Мало що збереглося в його пам'яті з цієї миті. Лише прозорі смерчі пропелерів над самою водою, темні веретенця бомб під широким розмахом крил.

Катер повернувся на хвилях, мов живий. Над ним прокотилися водяні потоки, — Медведєв відчув струмінь твердої, мов залізо, води, яка била просто в очі, гірку сіль на відразу пересохлих губах.