Богдан Йосипович Чалий - Про відважного Барвінка та коника Дзвоника

Барвінку! Скоріш не поїду. Слід відпочити нам після обіду… Стали вони у гаю під грибочком. Рядом лягли та й укрились листочком. Коник заснув, як маленька дитина. Так почалась у них «тиха година». Тільки ж година та вийшла не тиха, Бо несподівано трапилось лихо. Жив собі Півень на фермі дзьобатий. Дуже любив він під гаєм гуляти. Курям заявить: — Ідіть ви всі к бісу! — Та й поспішає гуляти до лісу…

Лис його якось в гаю запримітив, Зразу ж, хитрющий, що треба, змикитив. «Ну, брат, діла твої, — дума, — пропащі Ти потанцюєш у мене у пащі!» Жінці сказав він: — Швиденько мий горщик. Звариш увечері з півником борщик! — Сам у траві заховався, пригнувся. Півень-гуляка на нього й наткнувся. Бідний не встиг кукурікнути й «здрастуй». Як йому в шию вчепився зубастий. Півень як крикне: — Біда! Ку-ку-ріку! — Тут і проснувся Барвінок від крику. Будить він коника: — Спати вже годі! Хтось у біді… Може, станем в пригоді. Бачиш, он Півня Лис тягне під лісом! — Смілий Барвінок погнався за Лисом. Лис, не чекаючи злої пригоди. Скаче, летить через пні І колоди. Славний Барвінок за злодієм мчиться: Може чудесна загинути птиця! Дзвоник уже наступає на Лиса, Вершник направив в потилицю списа… Злодій почув, що цибулею пахне, — Як загарчить та убік як шарахне! Вирвався Півень із пащі злодюги Та й почухрав до своєї округи. Вдарив Барвінок в потилицю Лиса — Хащі густі навкруги затряслися! Лис, як скажений, підскочив угору. Звився, як вуж, і прожогом — у нору. Хвіст у злодюги патлатий, як віник. Тож за хвоста і вчепився Барвінок. Він із нори довгохвостого цупить. Коник злодюгу підковами лупить. Почастували так Лиса лихого. Що аж пиляка летіла із нього! Галас і гомін почула Лисиця, На допомогу зубатому мчиться. Навіть худенькі малі лисенята Любого татка біжать рятувати. Тягнуть у нору татка за вуха. Цупить Барвінок до себе щодуху. Лис відбивався глиною й мохом. Вирвавсь із рук і у нору— прожогом! Цілий клубок золотистих шерстинок З нього насмикав відважний Барвінок. Славно розправився з Лисом противним. Всипав борщу йому доброго з півнем! Іде, їде Барвінок під лісом, Переможно махаючи списом. Коник Дзвоник тихенько питає: — Як же Півник себе почуває? Чи співатиме він ку-ку-ріку? Чи не зроблено з нього каліку? Зажурилися наші герої… Раптом Півень з ліщини густої Як шугне, як стрибне на дорогу Та як схопить конячку за ногу. А Барвінок його — по спині: — Отаке-то к лихій личині! Визволяєш його зі скрути, А він хоче тебе ковтнути… Та якби не я і не Дзвоник, Ти попав би давно в ополоник! — Дуже соромно Півневі стало: — Справді, розуму в мене мало… Вибачайте, — сказав, — не буду!

Я ніколи добра не забуду. Нате лапу на дружбу велику. І врочисто гукнув: — Ку-ку-ріку! А куди ж це ти їдеш, козаче? Спорядився на битву неначе? Промовляє Барвінок Хрещатий; — Я хлопчина меткий і завзятий! Жде мене незвичайна робота: Відніматиму скарб у Осота. Де будяччя сплелося дике. Зберігається диво велике. Біля нього стоїть на чатах Ціле військо злодюг затятих. Там живе довгоносиків зграя, Нею лютий Будяк заправляє, За фельдмаршала в них Тхоряка, Куроїд і лихий розбишака. Той, хто скарб незвичайний дістане, Дуже вченим, розумним стане. Мовив Півень;  Тепер все ясно. Побратала нас доля вчасно. Хоч я й дуже боюсь Тхоряки,