Оноре де Бальзак - Ежені Гранде. Селяни

Письменник придивляється до тогочасних політичних подій, до робітничих страйків 40-х рр. Але далекий від робітничого класу, він створював лише аполітичні образи робітників, які полонили його внутрішнім благородством, людяністю, великодушністю і чуйністю (водонос Бурже з повісті «Обідня атеїста» (1838); друкарські робітники з третьої частини «Втрачених ілюзій» (1843), та ін.). Робітника-революціонера серед персонажів Бальзака немає, хоча, говорячи про робітничі страйки, письменник визнавав, що коли робітники піднімають повстання, то змушує їх до цього страшенна бідність (нарис «Про робітників», 1840).

Основну масу трудового народу в ті часи складало селянство. І Бальзак береться до здійснення свого найзначнішого задуму — роману «Селяни», що став однією з вершин його реалізму.

Робота над романом почалась у 1838 р., але, мабуть, задум цей виник раніше, судячи з короткого нарису «Про поміщицьке життя», опублікованого в журналі «Мода» (1830), і недруковаиого начерку «Великий землевласник» (1835), що лишився в паперах письменника. Праця над твором тривала одинадцять років i посувалася з великими труднощами, часто перериваючись і доводячи до відчаю Бальзака: адже ніхто з французьких письменників до нього ще не брався до глибокої розробки цієї теми.

Хвороби і невдачі останніх років життя (зокрема нещасливий шлюб з Е. Ганською) так і не дали Бальзакові змоги закінчити роман. Після смерті письменника друга частина «Селян», надрукована в 1852 р., була завершена його вдовою за участю маловідомого письменника Рабу, нібито за тими начерками й чернетками, що лишилися після смерті Бальзака. Але згодом було доведено, що Ганська та її співавтор дужо безцеремонно повелися з цими матеріалами, а головне — навіть не змогли наблизитись до літературної манери Бальзака: у них лише зрідка вгадуються сліди Бальзакової руки — немовби окремі уривки, написані ним, вмонтовувались співавторами в їх власний текст. А в цьому тексті, написаному Ганською і Рабу, цілком зведена нанівець основна тема роману — непримиренність соціальних суперечностей, яка була аж ніяк не до душі поміщиці Ганській; та й взагалі ці розділи стають дедалі коротшими й убогішими за своїм змістом. Заключний же розділ — доволі вульгарна сентиментально-ідилічна картина подружнього життя письменника Блонде з удовою графа Монкорне, — взагалі не випливає з розвитку сюжету роману і ніяк не завершує головної теми цього широкого полотна.

Роман був задуманий Бальзаком у трьох частинах і мав стати, як йому гадалось, не тільки «найзначнішим», а й найбільшим за обсягом його твором. Але третя частина лишилася ненаписаною.

Замок Еги, який колись належав оперній діві мадмуазель Лагер, був куплений після її смерті наполеонівським генералом графом Монкорне. Переконавшись у тому, що його управитель Гобертен справжній злодій, граф виганяє його, але новий управитель, Сібіле, поводиться не краще. На селянські порубки і спаш у її лісах та на луках м-ль Лагер свідомо заплющувала очі, щоб уникнути зайвих хвилювань. Але порубки і спаш тривають і при досить брутальному поводженні з підлеглими графа, який, готовий до певної міри узаконити такі крадіжки (дозволивши це найбіднішим селянам), не хоче, щоб його обкрадали всім селом. Назріває конфлікт із селянами. Загострюється відчайдушна, хоч і мовчазна війна між поміщиком і сільським людом, яка закінчується тим, що розлючені селяни убивають графського сторожа Мішо.

Радянський дослідник творчості Бальзака Д. Д. Обломієвський звернув увагу, що в третьому періоді творчості Бальзак відмовляється від своєї колишньої «моноцентричної» композиції (коли в романі вся дія розгортається навколо одного головного героя) і переходить до композиції «поліцентричної», де, крім головного героя, інші персонажі теж стають у центрі зображуваних подій. Цей композиційний прийом можна помітити вже у «Втрачених ілюзіях», у «Розкошах і злиднях куртизанок», в «Кузині Бетті» та в інших романах третього періоду. В «Селянах» він виявився вже повною мірою: поряд із графом Монкорне в центрі дії стають шинкар Тонсар, розбагатілий селянин Гобертен, сільський лихвар Рігу і деякі інші селяни та селянки. Велика художня заслуга Бальзака в тому, що він показав класову боротьбу на селі — і не тільки боротьбу селян проти поміщиків, а й глибокий антагонізм між біднотою і сільськими багатіями.

У першому розділі роману, написаному в формі листа письменника Блонде до свого друга, поета Натана, Бальзак детально змальовує місце дії роману. В жодному із своїх творів не показав він себе таким закоханим співцем природи, таким яскравим майстром сільського пейзажу. У цьому розділі (і не єдиному в романі) Бальзак докладно, з неприхованою насолодою змальовує володіння замку Еги: поля, луки, долини, ліси, чарівні лісові галявини, дзюрчання струмків, спів пташок. Картини ці написано з таким могутнім реалізмом, що читач немов відчуває п'янкі пахощі луків, полів, листя і хвої. В цілковитій гармонії з чудовою природою, сповненою одвічної радості буття, зображено й старовинний замок. Але відчуття цієї гармонії дуже хистке. Та й підзаголовок першої частини роману зловісний: «Хто землю має, того війна не минає». І вся подальша дія роману — глибокий контраст з його мирним, ідилічним початком.

У другому й третьому розділах, здається, неподільно панує штативне ставлення до селян і співчуття до поміщика, який страждав від них. «Війна», про яку йшлося, це головним чином війна багатого землевласника з селянами. Мовчазна, повсякчасна, непримиренна, вона дуже гостро постає вже в другому розділі. Ось місцевий селянин, дід Фуршон, бере гроші в довірливого міського жителя Блонде, щоб на його очах і навіть за його допомогою спіймати в річці видру. Але видра чомусь не ловиться, і Блонде згодом дізнається про «глибоку підступність» селянина, який його просто пошив у дурні. А в третьому розділі, показуючи сільський шинок Тонсарів, автор характеризує його як «справжнє гадюче кубло», де «підтримувалась невсипуща і отруйлива, палка і діяльна ненависть пролетаря і селянина до хазяїна і багатія» — до графа Монкорне. Мета Бальзака — показати в романі, наскільки глибока і споконвічна ця «інстинктивна класова ненависть», яку він аж ніяк не засуджує. Один із відомих радянських бальзакознавців В. Р. Гриб писав, що, з погляду Бальзака, «Народ відносно вищий у моральному розумінні, ніж привілейовані класи. Але й народні маси у своїй боротьбі проти експлуататорів керуються зовсім не книжними міркуваннями справедливості й гуманними ідеалами, а вельми прозаїчним прагненням благ земних, грубими егоїстичними інтересами».