Курт Герварт Балль - Атомний вогонь над океаном

Лекс Шпрінгер нервово перебирав пальцями лівої руки клавіші розмовного апарата. Він тримався зовсім не так спокійно, як належало керівникові служби безпеки атомного міста Мехіко-Занд. Час від часу Шпрінгер кидав збентежений погляд на обличчя директора, якого прозивали Атомним слоном.

Директор атомного міста Брекдорп — спітніла м'ясна туша вагою понад сто двадцять кілограмів — сидів у величезному глибокому кріслі, не зводячи очей з прикріпленого до стіни індикаторного щита, його звичайне жовтувато-біле світло забарвилось у червоний колір. Дебела права рука директора лежала на письмовому столі. В просторому кабінеті не було жодного вікна. Складний кліматичний прилад підтримував у кімнаті постійну температуру і освіжав повітря. Робочий кабінет Брекдорпа вважався одним з небагатьох цілком захищених від променів приміщень міста Мехіко-Занда.

Брекдорп стиснув кулак і невдоволено стукнув ним по письмовому столу.

— Ви бачите червонувате світло? Весь щит мерехтить! Навіть у власному кабінеті не можна бути гарантованим від проклятої радіоактивності! Це свинство, Шпрінгер, страшенне свинство, і винні в ньому принаймні на дев'яносто процентів ваші люди.

Крекчучи, він вийняв шовковий носовичок і старанно витер мокре від поту обличчя.

Коли Брекдорп хвилювався, він обливався потом. Та хіба можна не хвилюватись? А кліматичний прилад, що це за конструкція? Справжній брак! Поставиш прилад на двадцять два градуси, жарко, немов у печі, а при двадцять одному градусі починаєш мерзнути. Коли ж він встановлював пристрій на двадцять один з половиною градуса, йому здавалося, що погіршується фільтрація повітря. І це у вік атомної бомби! Брекдорп наказав встановити новий прилад. Деталі для нього вже привезли і завтра мали закінчити монтування. І от маєш… Саме сьогодні трапилося це свинство з корпусом 37.

Лекс Шпрінгер тільки знизував плечима, слухаючи докори Брекдорпа.

— Нам треба спершу точно встановити, як це нещастя сталося. Досі ми знаємо лише…

Тут задеренчав зумер розмовного апарата. Шпрінгер відповів і увімкнув гучномовець.

— Санаторій, Бердслей, — доповіли з апарата.

— А, доктор Бердслей! — Шпрінгер відкашлявся і спитав: — Як почуває себе Зонненфельд?

— Пацієнт оце тільки опритомнів. На його тілі сильні опіки. Дихання і серцебиття дуже порушені. Радіоактивні промені…

— Його можна допитати? Він уже що-небудь сказав? — перебив лікаря Шпрінгер.

— Ні, — голос з гучномовця звучав невдоволено. — Шок, а також вплив променів і тиску спричинилися до того, що Зонненфельд втратив зір, слух і мову. Ми намагалися встановити з ним хоч якийсь контакт, помацуючи найменш обгорілу ліву руку. Але досі наші зусилля успіху не мали.

— Дякую, докторе, — Шпрінгер закрив блокнот і глянув на розмовний апарат. — Зонненфельда можна врятувати?

— Ні, неможливо, — відповів лікар. — Самі тільки опіки незабаром призведуть до смерті. На наш погляд, потерпілий протягне сорок, найбільше п'ятдесят годин.

— Дякую, — Шпрінгер нервово провів нігтем по пластикатовій палітурці блокнота.

— Докторе, — знову заговорив він в апарат, — спробуйте будь-що встановити з хворим контакт. Тільки він може сказати, як сталося нещастя. Дякую, докторе.

Щось тихо клацнуло. Шпрінгер і Брекдорп лишилися на самоті… Атомний слон не зводив погляду з прикріплених до стіни променевих індикаторів. Він дивився, недовірливо примруживши очі. Здавалося, крім індикаторів, для нього нічого в світі не існує.

Шпрінгер натиснув якісь кнопки розмовного апарата і сказав:

— Прошу містера Чанволда.

Коли той озвався, Шпрінгер коротко запитав:

— Як ідуть рятівні роботи?

— Том Уеллс, один з вартових, наш чоловік…

— Знаю, кажіть коротше, Чанволд.

— Слухаю, — промовив той. — Отже, Уеллс показує, що приблизно за тридцять хвилин до того, як стався нещасний випадок, на територію складу в'їхав Зонненфельд із сорока ящиками плутонію. Ящики були запаковані згідно з інструкцією. В нас є відомості про те,» що вантажник Робін за три години до вибуху покалічив собі праву руку. Робіна і завідувача досі не знайдено. Мабуть, вони загинули. — Чанволд зробив паузу.

Шпрінгер вистукував пальцями по столу якийсь марш.

— Спеціалісти вважають, — знову почав Чанволд, — що реакція сталася поблизу вантажної платформи складу або навіть на самій платформі. Група розвідників-шукачів усе ще визначає розміри зараженої променями місцевості.

— Атомне місто заражене? — спитав Брекдорп.

— Зараженість самого міста Мехіко-Занда, на думку спеціалістів, незначна. В житлові квартали Рівертауна стійкі частки радіоактивного пилу не попали. Повітряні течії сприятливі для міста — радіоактивні продукти розпаду, а також сполуки плутонію та їх пари віднесло в пустелю. І все-таки, оскільки відстань невелика, інтенсивність гамма-променів, що звільнилися під час вибуху, була в місті досить значною.

Брекдорп зітхнув.

— Дозволю собі додати ще таке, — сказав Чанволд. — У центральній реєстратурі підраховують, скільки є матеріалу в корпусі 37, тобто скільки його там було перед вибухом.

— Усе, Чанволд?

— Сподіваюся, через п'ятнадцять хвилин я зможу повідомити вам нові дані.

— Він доповідає занадто багатослівно, — зауважив, незадоволено скривившись, директор атомного міста.

Шпрінгер мимоволі примружив очі. Брекдорп, виходить, уважно прислухався до розмови, а вдавав, ніби його цікавлять тільки індикатори на стіні.

— Дозвольте резюмувати, — почав Шпрінгер. — Отже, ми тепер дещо знаємо. По-перше, нещастя сталося тоді, коли вивантажували ящики з плутонієм. По-друге, дуже можливо, що Зонненфельд, зовсім не обізнаний з атомною фізикою, порушив інструкцію і залишив свій електрокар у небезпечній зоні. Може, він хотів допомогти скаліченому Робіну вивантажити ящики. По-третє, вибух є наслідком якогось порушення інструкції. Невідомо тільки якого. По-четверте, встановлено, що реакція розвивалася порівняно повільно, принаймні початкова. Зонненфельд мав час відбігти на кілометр. Немає доказів того, що його кинуло на землю силою вибуху чи повітряної хвилі. Та це і неймовірно. Якби всі сорок ящиків вибухнули разом, Зонненфельд згорів би на місці. Тим часом після першої реакції він мав змогу відбігти.

Брекдорп, здавалося, спокійно слухав міркуванню свого начальника служби безпеки, але його сірі, немов у щупака, очі сердито метали іскри.

— Ви забуваєте одне, Шпрінгер. У повітря злетіли цінності на мільйони. Навіщо, хай йому чорт, складаються правила безпеки?.. Необізнаний з атомною фізикою