Вальдемар Бонзельс - Пригоди бджілки Майї

під носа жук, — ніде немає спокою від цієї потолочі».

Майя була така голодна, що накинулася на мед, навіть забувши подякувати. Вона напхала повного рота і почала похапцем жувати, а жук тим часом витирав спітніле чоло і дещо послабив шкіряний пасок панцира на грудях, бо хотів віддихатися.

— А хто це був? — із повним ротом процямкала Майя.

— Я би попросив вас пережувати, ковтнути, а вже потім намагатися щось сказати, бо я зовсім не розумію, що ви лепечете.

Майя послухалася, і почала старанно жувати. Проте схвильований господар трояндового будиночка не дав їй шансу повторити запитання, а буквально вибухнув злістю: «Це була мураха! Вони всі такі! Думають, як хтось собі робить запаси, відкладає по крихточці на чорний день, то це — для них. Це ж треба — навіть не привітавшись, без крапельки поваги залізти в комору! Який же я знервований, зараз лусну від люті! Якби я не знав, що всі мурахи невиховані, то, не задумуючись, назвав би їх останніми злодюгами!» Нараз жук опанував себе і звернувся до Майї: «Ви вже вибачте мені, я забув вам відрекомендуватися. Мене звуть Пеппе і я з родини бронзівок».

— А мене звати Майя, — сором’язливо мовила маленька бджілка, — і мені дуже приємно познайомитися з вами.

Майя поглянула на жука Пеппе: той кілька разів схилився у елегантному поклоні та настовбурчив свої брунатні вусики, немовби два віяла. Реверанс Пеппе страшенно сподобався Майї.

— Які у вас чудові вусики! — захоплено вигукнула бджілка. — Такі гарненькі…

— Ще б пак! — відповів Пеппе, задоволений компліментом. — А хочете подивитися, які вони з іншого боку?

— Коли ваша ласка, — погодилася Майя.

Жук повернув розведені вусики і виставив їх під сонячний промінчик.

— Правда, гарно? — запитав він.

— Ніколи й подумати не могла, що існує така краса, — відповіла Майя. — А от мої вусики якісь зовсім невиразні…

— Ну що ж, — по-філософськи зітхнув жук, — кожному своє. Зате он у вас які гарні очі. І взагалі, ви вся такого гарного золотистого кольору. Це теж непогано!

Маленька Майя аж засяяла від задоволення — ще ніхто і ніколи не хвалив її зовнішності. Бджілку аж розпирало від щастя, і вона гризнула ще меду.

— Мед у вас чудової якості, — мовила Майя.

— Будь ласка, будь ласка, пригощайтеся, — відповів Пеппе, дещо здивований таким вовчим апетитом своєї гості, — це у мене трояндовий мед, із першого урожаю. З ним треба бути обережним, якщо забагато з’їсти, то можна зіпсувати собі шлунок. А якщо вас спрага мучитиме, то я маю росу.

— Я вам вельми вдячна за гостину, — ґречно подякувала Майя, — та мушу летіти у справах…

Жук розплився у посмішці. «Літати, літати — це й усе, що вони знають, — сказав він, — вічні польоти — це у вас, бджіл, у крові. Якщо чесно, то це не для мене — такий темп життя. Ну хіба ж не краще тихо та мило посидіти у затишку? Ви так не вважаєте?»

— Ой, ну що ви! — не погодилася мала вертуха. — Я так люблю літати!

Жук не захотів дискутувати, а лише ввічливо відкинув для неї червону запону дверей.

— Я трішечки вас проведу. Полечу разом з вами, щоби показати пелюстку з чудовим видом. З неї вам і стартувати буде зручніше.

— Щиро вам вдячна, — відповіла Майя, — та я можу злітати з будь-якого місця.

— Хм, добре вам, — зауважив Пеппе. — А от мені, щоби випустити нижні крильця, треба добряче попітніти.

Жук потис на прощання руку Майї та відсунув убік останню запону дверей.

— Ой, Боженько милий, яке блакитне небо! — зраділа Майя. — Прощавайте!

— До побачення, — відповів Пеппе і ще хвилю-другу посидів на одній з найвищих пелюсток, спостерігаючи за малою. Вона навпрошки летіла високо в небо, до золотистого сонечка, до чистого вранішнього повітря. Коли Майя зникла з виду, жук тихо зітхнув і, думаючи про щось своє, повернувся до прохолоди трояндового помешкання. Пеппе відчув, як палає його тіло, хоча ранок лише починався і було доволі прохолодно. Жук затягнув свою ранкову пісеньку, яка дзвінко відлунювала в червоних іскрах трояндового сяйва і теплих сонячних сполохах:

Золотом усе сія, Зелень навкруги моя! Добре, що тепло, Добре, що літо, Для мене найкраще — Трояндові квіти. Звідки я родом, І сам не знаю, Та тішуся з того, Що троянду маю! Мало мені того щастя, Що світ розквітає, Бо троянда опаде — І я пропадаю.

Тим часом надворі, на буйно вкритій квітами й травами землі, повільно, та впевнено розпочинався сонцесяйний весняний день.

Глава третя
Лісове озеро та його мешканці

«Ой, — думала собі Майя, доки летіла над квітучими луками, — я геть забула спитати у Пеппе про людей! Такий розумний жук із багатим життєвим досвідом, без сумніву, поганого не порадив би!»

Та, може, вона сьогодні сама зустріне людину? Сповнена жаги до життя бджілка почала розглядати барвисту землю, що майоріла внизу в усій своїй літній пишноті. Майя пролетіла над великим садом, який вигравав тисячами кольорів. Дорогою їй траплялися різні комахи, які до неї привітно гукали, бажали приємної подорожі та наснаги в роботі. Щоразу, коли їй траплялася бджола, Майя спочатку трішечки лякалася, бо остерігалася зустріти когось знайомого. Крім того, їй було соромно за своє неробство і вона відчувала