Джон Вейн - Зима у горах

мухи чоловічої статі. А проте — хіба вона звикла до чогось кращого? У ньому спалахнула лють, і він рвучко схопився на ноги. Беверлі й далі незворушно сиділа на плащі й навіть не дивилась на нього. Сонце сховалося за невелику, але густу хмару.

Роджерове бажання перетворилося на ненависть, у грудях підіймалося щось лихе, мстиве, готове вибухнути насильством і жорстокістю. Проте якийсь рятівний інстинкт примусив його крутнутись на підборах і піти геть. Нехай посидить і трохи подумає. Йому теж треба побути на самоті, походити в цьому настояному на пахощах повітрі, щоб угамувати шалене калатання серця. Ох, цей поклик статі — який це дар і яка це мука! Ця думка шматувала його мозок — наче в голову йому всипали лантух гострого каміння. Він пришвидшив крок, прямуючи вздовж довгого звивистого гребеня гори.

З півгодини, а то й хвилин сорок простував він уперед, потроху опановуючи свої почуття. Ішов і вмовляв себе бути розважливим. Що ж, видно, любовні втіхи на гірських схилах з дівчатами на зразок Беверлі — це такі речі, що трапляються з іншими, а не з ним. В Упсалі, де він матиме можливість взятися до діла старанніше й вести його без поспіху, все піде інакше. Тепер він уже охолов. А коли назустріч йому раптом війнуло холодом, він зрозумів, що в нього охололи не лише почуття, а й тіло. Годину тому день стояв блакитний, золотий, теплий, і здавалось, що іншим він бути й не може, а тим часом, поки Роджер був заклопотаний своїми думками, сонце встигло сховатися за хмари, знявся вітер і почало недвозначно збиратись на дощ. От якби плащ... але тоді на ньому лежала Беверлі, лежить, мабуть, і досі. Поза шкірою в Роджера пробіг мороз. Потрапити під зливу на цьому голому схилі — річ не вельми приємна.

Він усміхнувся. Що це з ним! На дівчині доведеться поставити хрест, та це не причина ставити хрест і на плащі. Почуття гумору й реалістичний підхід, та ще коли одне невіддільне від другого,— ось що може допомогти чоловікові в таку хвилину. І Роджер подався назад, туди, де покинув

Беверлі. Кінець кінцем, якщо він повернеться до неї з посмішкою, привітний і доброзичливий, і покаже себе людиною, що ставиться до всього по-філософському, це теж буде свого роду перемогою. Він навіть проведе її назад до Карвеная (однаково без її моторолера йому туди ніяк не дістатись) і пригостить її де-небудь обідом. Це покаже їй, що його розуміння терміну «зробити оте саме», як вона висловилась, користуючись ганебно збідненим словником свого покоління, включає також благородство й здатність зрозуміти комізм події.

Розраджуючи себе такими думками й насилу долаючи холодний зустрічний вітер, Роджер повернувся вздовж гребеня гори назад до западини, де залишив Беверлі. Та вона зникла, а разом з нею зник і плащ. Його шкіряний рюкзак лежав на місці, паперові стаканчики й тарілки валялись на траві так само, як і дві пляшки з-під рейнвейну. Це, мабуть, було в її вдачі: взяти те, що треба, а все інше покинути воронню.

Він виліз на скелю й роздивився довкіл. Відколи він востаннє стояв тут, світ зовсім змінив свої барви. Навпроти нього, потойбіч долини, здіймалась, як величезна церковна баня, гора, поросла аж до вершини травою, і його тіло ще тоді завважило, якою смарагдово-зеленою видається вона під безхмарно блакитним небом. Тепер ця трава потьмяніла, її зелений колір зробився майже сірим, вона, здавалось, всмоктувала в себе все світло, яке ще просочувалося з неба між рваними краями хмар. А в дальньому кінці долини, там, де починалися ще вищі гори, сірі голі схили й кам’янисті осипи набрали раптом загрозливого вигляду. Внизу по долині, звиваючись, швидко бігла річка, неначе поспішаючи злитися з морем і знайти там притулок, а коли Роджер, шукаючи очима Беверлі, повільно роззирнувся довкола, то побачив, що й море, яке простягалося перед ним на західному краї обрію, стало схоже на зливок свинцю. Все мовби тонуло в напівмороці, втрачало світло й тепло. Нагорі було самотньо й холодно: відчувалося — людині тут не місце. Квапливо запхавши в рюкзак залишки обіду, що так багато обіцяв спочатку, він завдав його на плече й рушив униз. Беверлі піде не було видно, але якщо вій піде в той бік, де вона покинула моторолер, то, напевно, десь наздожене її.

Роджер швидко рушив униз і незабаром наштовхнувся на одну з розкиданих тут по схилу дрібних садиб, чиї кам’яні стіни мовби самі пропонували захисток. Він оглянув будиночок — ні диму, ні світла, хоч з вигляду й не занедбаний. Чиєсь місце відпочинку, що оживає по суботах і неділях,— бігає дітлашня, під’їжджають сімейні автомобілі з ліверпульськими або манчестерськими номерами,— а решту часу будиночок мертвий. Що ж, згодиться і його стіна. Роджер щільно притулився до неї, коли уперіщила перша хвиля дощу, налетівши з моря. Це вже не жарти. Треба будь-що знайти моторолер і чимшвидше тікати від негоди до тепла, до світла, туди, де можна прийняти ванну й перевдягнутись. Все інше не має значення. Поклик статі в Роджері змовк, наче його ніколи й не було. Вітер на мить ущух, і Роджер квапливо рушив уперед. Подолавши гребінь гори, він побачив дорогу, що звивисто збігала вниз обернутим до моря гірським схилом у бік шиферних дахів селища й далі до прибережного шосе. А там уже був транспорт, телефонні будки, пивні, гаражі, заправні станції й ресторани — і що ближче до Карвеная, то в більшій кількості. Вони залишили моторолер на найвищій точці цієї гірської дороги, там, де вона різко повертала вниз, у долину, і тепер Роджер побачив його: машина стояла на підпорі й терпляче чекала, її переднє колесо було підняте, мокрий вузенький прапорець обвис, хромований номерний знак поблискував так само тьмяно, як вода під похмурим небом.

Моторолер був першою метою Роджера. Він ще швидше пішов униз вузькою стежиною, второваною ратицями овець і ногами фермерів. Другою його метою було знайти власницю моторолера, але вона зникла. А моторолер, як він з досадою згадав, обладнаний хитрим пристроєм від злодіїв, що замикав переднє колесо, і відімкнути його можна було тільки ключем. Отже, одна Беверлі мала моральне право і реальну можливість скористатися моторолером. Куди в біса поділося це дурне дівчисько?

Новий порив вітру вдарив Роджера тугими струменями дощу,