Рут Хоган - Хранитель забутих речей

може, журналісткою. Мала великі плани. Лора була розумною дівчинкою, здобула стипендію в місцевій школі для дівчат, могла вступити до університету. У неї мало бути гідне життя. Та замість цього вона зустріла Вінса. У сімнадцять Лора почувалася вразливою, невпевненою в собі. У школі в неї все складалося добре, але ця стипендія збурила її душу. Батько, робітник на заводі, і мати, продавчиня в магазині, пишалися своєю розумною донечкою. Вони нашкребли грошей на її дорогу шкільну форму, а ще на черевики, щоб ходити в школу, і черевики, щоб ходити в школі. Нечувана розкіш. Усе нове і якісне. Ніяких уживаних речей для їхньої розумниці, і вона була вдячна їм, справді. Лора знала, на які жертви йдуть її батьки заради неї. Проте чи досить цього?

Вродитися кмітливою і гарною — надто мало, щоб тебе прийняли як рівну серед тих багатіїв, що з них складалася шкільна громада. Дівчата, для яких подорожі закордон, виходи до театру, звані вечері і вікенди на яхтах — частина повсякденного життя. Звісно, у неї з’явилися друзі, добрі й щедрі дівчатка, її запрошували погостювати у великих будинках з не менш добрими і щедрими батьками цих дівчаток. Вишукані будинки, де чай подавали у чайниках, тости — на підставках, масло — в масельничці, молоко — в глечику, а джем — зі срібною ложечкою. Ці будинки замість номерів мали імена, а ще тераси, тенісні корти, фігурна стрижка кущів. І скатертини на тацях. Вона бачила інше життя, і воно її зачарувало. З’явилися мрії, до яких хотілося летіти на крилах. А вдома молоко у пляшках, цукор у пакеті, чай у кружках. Немов камінь висів у неї на шиї, що тягнув донизу, не пускав у небо. У сімнадцять років Лора розривалася між двома світами, але жодному з них повністю не належала. А потім вона зустріла Вінса.

Він був старший, гарний, самовпевнений і амбітний. Їй лестила його увага, він уразив її своєю впевненістю. Вінс був упевнений у всьому, що говорив чи робив. Навіть сам собі дав прізвисько — Вінс Непереможний. Працював дилером автомобілів і мав червоного «ягуара» класу люкс — кліше на колесах. Для батьків Лори це стало громом серед ясного неба. Вони сподівалися, що освіта стане для Лори ключем до кращої долі, принаймні кращої, ніж у них. Того світу, у якому більше власне життя і менше виживання.

Може, вони й не дуже розумілися на скатертинах для таць, але батьки Лори знали, що те щастя, якого вони бажають своїй дитині, не лише в грошах. Лора ніколи не думала про гроші. А Вінс Непереможний думав про гроші й статус завжди. Батько Лори позаочі називав Вінса Дарбі — ВіДі.

Коли нещасливі роки їхнього шлюбу минули, Лора часто гадала, що саме привабило в ній Вінса. Вона вродилася гарною дівчиною, але не якоюсь особливою красунею, а ще менше нагадувала борщовий набір з голлівудської усмішки, цицьок і дупи, якому зазвичай надавав перевагу її колишній чоловік. Дівчата, з котрими зустрічався Вінс, скидали свої трусики так само невимушено, як дехто скидає шарф. Можливо, він обрав її задля різноманітності. Або забажавши чогось нового. Так чи так, але невдовзі він переконав себе: Лора стане для нього доброю дружиною. Зрештою, вона почала підозрювати, що Вінс освідчився їй, так само палко бажаючи підвищити свій статус, як і задовольнити плотську жагу. Вінс мав багато грошей, але цього було недостатньо, щоб потрапити в масонську ложу чи зайняти крісло в престижному гольф-клубі. Зі своїми гарними манерами й освітою приватної школи, Лора могла надати блиск соціальної витонченості бляклій латуні його простацьких манер. Вінс гірко розчарувався. Утім, не так сильно, як Лора.

Коли вона дізналася про зраду Вінса, їй так кортіло звинуватити його в усьому, вигнати, мов шолудиву шавку, а уявна героїня Лора мала залишитися плести накидки на рулони туалетного паперу і пришивати стрічки на капелюшок. Але десь у глибині душі Лора завжди знала, що насправді їхній шлюб — це її вигадка. Зневірившись у пошуках порятунку від нещадної реальності, вона попросила лікаря виписати їй антидепресанти, але лікар порадив перед тим, як переходити на ліки, відвідати психолога. Ліки могли запросто згубити Лору. Вона очікувала, що забезпечить собі рецепт, маніпулюючи якоюсь сірою мишею середніх років, поліестеровою Памелою. Насправді психолог виявилася зухвалою, язикатою білявкою на ім’я Руді, яка змусила Лору подивитись у вічі своїм неприємностям. Руді наказала своїй пацієнтці слухати голос у власній голові, той, який виголошує сувору правду і наводить нищівні аргументи. Руді називала це «взаємодіяти з внутрішньою мовою» й наголосила, що це стане для Лори приємним і корисним досвідом. Лора зіткнулася з Феєю Правди, але їй це здалося так само приємним, як слухати улюблену музику на пошкодженій платівці. Фея Правди підозрювала Лору в усьому. Вона звинуватила Лору в тому, що та не витримала ваги батьківських очікувань і вийшла за Вінса, щоб уникнути вступу до університету. На її думку, Лора боялася йти до університету, боялася зазнати там поразки, боялася стати на ноги, щоб у разі невдачі не впасти долілиць. Фея Правди також витягла на світ Божий прикрі спогади про Лорин викидень і майже маніакальні, але невдалі спроби ще раз завагітніти. Насправді, Фея Правди вибила Лору з колії. Та коли їй нарешті виписали прозак, вона просто перестала слухати цю балаканину.

Годинник у передпокої вдарив один раз, і Лора почала готувати ланч. Вона збила яйця і сир зі свіжими травами з саду, вилила цю суміш на гарячу пательню на плиті, дивилась, як вона піниться й пускає бульбашки, перетворюючись на пухкий золотавий омлет. Скатертину накрила хрустка білосніжна серветка, срібні ніж та виделка і склянка бузкового напою для серця. У дверях до кабінету вона поміняла тацю, забравши ту, на якій ще стояла ранкова кава Ентоні. Печиво залишилося недоторканим.

Розділ 3