Бруно Ферреро - Це знає тільки вітер

привабити публіку, директор запропонував артистові підняти канат вище і додати небезпечних трюків.

Працівники ципку покладали на канатохідця великі надії і вірили, що йому, як завжди, усе вдасться.

Він запитав колег: «Ви впевненні, що мій номер вийде?»

Ті відповіли: «Ми тобі довіряємо і впевнені, що і цього разу все буде якнайкраще».

Ризикований виступ канатохідця справді мав величезний успіх. Кожного дня люди купували в цирковій касі квитки, що стати учасниками незвичайного дійства.

Минув рік, директор задумав досягти ще більшого успіху і висловив побажання, щоб канатоходець продемонстрував іще вищу майстерність і знову привабив численну публіку. Він запропонував протягнути металевий канат над великим водоспадом – від одного берега ріки до другого – запросити телебачення і всіх довколишніх мешканців на небачене видовище.

Працівники цирку знову покладали великі надії на канатохідця. Він не відмовився виконати і це завдання.

За хвилину до початку небезпечної переправи канатоходець ще раз запитав своїх друзів, чи справді вони в нього вірять і надіються на нього.

«Так!» - загукали всі без винятку.

Акробат виконав цей складний номер і черговий раз викликав у публіки величезне захоплення.

По закінченні номера циркач підняв руку, даючи публіці зрозуміти, що він хоче щось сказати.

«Довір’я, яке ви мені виявили, не має меж», - сказав він.

«Це очевидно», - від імени глядачів відповів якийсь чоловік.

«Тому я хочу запропонувати вам щось ще незвичайніше, ніж те, що ви досі бачили!»

«Прекрасно. Скажи, що це має бути. Наше довір’я до тебе безмежне: ми погоджуємося на все, що ти запропонуєш!»

«Я перейду по цьому канату туди й назад, штовхаючи перед собою візок. А оскільки ви маєте до мене безмежне довір’я, то я хочу посадити в неї когось із вас. Зробимо переправу вдвох».

Проте, ніхто не зголосився.

І коли Він до човна вступив, за Ним увійшли Його учні. І ось буря велика зірвалась на морі, аж човен зачав заливатися хвилями. А Він спав... І кинулись учні, і збудили Його та й благали: Рятуй, Господи, гинемо! А Він відповів їм: Чого полохливі ви, маловірні? (Мт. 8, 23-26)

Серце Бога

Одна катехитка розповідала дітям притчу про блудного сина. Однак, діти були дуже збуджені і не уважні. Отож вона попросила їх своїми словами переказати зміст щойно почутої притчі.

Один з учнів зробив це так: «Чоловік мав двох синів. Молодший син не хотів жити з батьком й одного дня залишив дім і родину, забравши з собою всі гроші, які мав. Тай прийшов час, коли гроші скінчилися. Юнак не мав уже що їсти і вирішив вернутися до свого дому. Коли він був уже недалеко, його помітив батько. Схопив ломаку і побіг назустріч. По дорозі батько зустрів свого доброго старшого сина і сказав йому: «Вернувся твій брат. Це чудовисько, після всього скоєного, заслуговує двадцять п’ять гарячих».

«Тату, хочеш я тобі допоможу?» - запитав син.

«Звичайно», - відповів батько.

У двох вони почали лупцювати молодшого сина палицями. Коли закінчили свою справу, батько покликав слуг, наказав зарізати найгодованіше ягня і приготувати великий бенкет, бо злість на сина, який стільки накоїв уже минула!»

Зрозуміти Боже серце ми і справді не в змозі.

Ланцюжок і гребінець

В одному глухому закутку світу жило подружжя, в якому з першого дня шлюбу взаємні любов не тільки не маліла, а постійно росла. Обоє були з бідних сімей, і кожен носив у своєму серці одне велике, але, мабуть нездійсненне бажання. Чоловік мав золотого годинника – дарунок від батька – і завжди мріяв про золотий ланцюжок до нього. А в жінки було чудове довге волосся, і вона мріяла про перламутровий гребінець, щоб укладати і прикрашати його. Вони знали про потаємну мрію один одного.

З роками їхні бажання не згасали, однак чоловік уже мріяв про груб енець для жінки, а жінка – про золотий ланцюжок для чоловіка.

Вони вже дано навіть не розмовляли про це, проте кожен продовжував носити і серці свою потаємну мрію.

Настала десята річниця їх шлюбу. Вранці, розплющивши очі, чоловік побачив усміхнене лице своєї дружини. Вона була коротко підстрижена – де й ділася розкішна довга коса!

- Що ти зробила з волоссям? Вражений запитав він.

- Жінка розтулила долоню – на ній виблискував золотий ланцюжок.

- Я продала волосся, щоб купити ланцюжок до твого годинника.

- О, кохана, - промовив чоловік і відкрив свою долоню, в якій лежав чудовий перламутровий гребінець. – А я продав годинника, щоб купити тобі гребінець.

Вони кинулися в обійми, щасливі з того, що мають одне одного.

«Поклади мене печаттю на твоїм серці,

печаттю на твою руку;

любов бо, як смерть, сильна.

Водам великим любови не вгасити,

Ані рікам її не затопити.

Якби хто за любов віддав скарби