Володимир Кривенко - Одіссея практиканта

сонцем степовим ландшафтом, і раптом побачив на узбіччі знайому до сліз, «Побєду» яскравого жовтогарячого кольору… Капот машини був відкритий, дверцята – теж. Хтось, мабуть водій, порався в моторі, а навколо вештались в очікуванні кілька пасажирів…

– Є в світі справедливість, – сказав я і запропонував сержанту ще одного Бонда…

В готелі Веселинова на мене чекав сюрприз. Ледве я, простягнувши паспорт, назвав своє прізвище, як адміністратор ошелешив мене повідомленням, що ще вранці Віктор забронював для своєї групи номер на трьох, навіть розплатився за кілька днів, та й пішов на завод…

– От тобі й «вигрівається під боком» – подумав я. В номері я, нарешті, здійснив давнє бажання – поснідав печивом з лимонадом, хоча це можна було б назвати і вечерею… День помітно хилився до вечора, отже я вирішив прийняти душ і відпочивати, чекаючи колег.

Першим двері відкрив Віктор.

– Привіт! Як дібрались?

– А що це ти до мене на «Ви» звертаєшся? – запитав я.

– Так Єдік, мабуть, в душі?

– Ні, Єдік, скоріш за все, в шаровій пилюці, на трасі… Ще їде… Колись буде…

– Ти що, кинув його? Запам'ятай, студент, у нас, налагоджувальників, так робити не годиться!

– У вас, налагоджувальників, не годиться??? – Мені аж подих перехопило від такої несправедливості.

– А хто, як не ви, шановні, кинули мене спочатку в Миколаєві, а потім на трасі?… І я розповів Віктору про всю свою «одіссею». Віктор замислено помовчав і несподівано запитав.

– Ти ж голодний, мабуть, як вовк, бо в твоїй розповіді місця для їдальні не знайшлося?

– Та ні, вже перекусив трохи, – і я кивнув на стіл, де стояла порожня пляшка лимонаду і валялась обгортка печива.

– М-м-м, – замотав головою Віктор. Так ото ти нам пляшку «перцівки» зекономив, а сам «Буратіном» перебиваєшся? Ні, так не піде! Раз ми винні, маємо спокутувати. Від імені нашої рідної «Променергоавтоматики» запрошую тебе до ресторану і, побачивши деяку розгубленість на моєму обличчі, поспіхом додав.

– Я, звісно, пригощаю…

Коли ми повернулись з ресторану, третє ліжко вже було зайняте…

Едік, просто в одязі, лежав горілиць, молитовно приклавши праву руку до грудей і смачно похропував. На столі, в оточенні обірваних ковбасних оболонок, поруч з лимонадом, стояла порожня пляшка з-під пива.

– Під березой лежить солдат зі стройбата Не від кулі поліг, – задовбала лопата…

– знявши кашкета, сумно промовив Віктор.

– Прости його. Бачиш, як руки склав – кається… Втім, це – поки спить, до ранку пройде… Лягаймо, завтра, якщо дадуть зварювальника, можна великий шмат роботи виконати.

– А що варити?

– Та, кронштейни під датчики, кабелі зв'язку, сирену та під наш прилад. Роботи не багато, але робити її не зразу треба, а поступово, вслід за нашим монтажем, на протязі всього дня, а зварювальників це не влаштовує, важко з ними домовлятися, щоб весь день були поруч «на підхваті».

– То, якщо там не труби, що під тиском, то і я б зміг…

– Ти що, варити вмієш? Аж підскочив Віктор.

– Ну, я ж не дипломований зварювальник, але дещо можу… Тільки ж апарат, кабель, маску, електроди…

– Не питання! Зроблю!

– А куртку? Не буду ж я в тенісці варити!

– Яку куртку! Я для тебе весь костюм брезентовий у них вирву! Нє, ти, правда, варити вмієш?

На тому такий довгий, сповнений пригод, день і скінчився. Щось поночі бубонів Едік, чимось йому дорікав Віктор, але я те чув, як крізь вату, не розбираючи слів, відчуваючи лише те, що ліжко в готелі «Без Фелікса» набагато зручніше ніж в готелі «Під Феліксом»…

Прокинувся я першим, трохи за шосту, і довго нудився в ліжку, бо одночасно хотілось вже встати і не хотілось порушити сон колег. Врешті, не витримав, сів на ліжку і обережно прокахикав. Віктор тут же підняв голову.

– О, ти вже готов «к труду і обороні»?

– Так точно, вашбродь! – Пошепки відчеканив я.

– Та чого ти шепочеш? Цього сплюху, – він кивнув на замотаного в простирадло, на зразок єгипетської мумії, Едіка, – до одинадцятої години і гарматою не збудиш. Ти б побачив, як мені довелось помучитися, щоб він роздягся і ліг по-людськи…

– То хай би й спав, як ліг, ти йому хіба за няньку найнявся?

– Ага, за няньку… Це ми вже проходили, він потім весь день канючитиме, що не виспався і робітник з нього ніякий. А нам роботу треба зробити та процентовки підписати.

– Так оце нам треба до одинадцятої від нього мух відганяти, сон його берегти?

– Ні в якому разі! План такий: – на горшок, в їдальню і на завод!

– А Едік на горшок сам сходить?

– Ти, студент, того, не дуже! Це наші, сімейні справи. Ти, краще, скажи, ти вчора, щодо зварювання не пошуткував?

– Я