Михайло Петрович Старицький - За двома зайцями

Голохвостий. Як би ето підой­ти пох­ви­соніще, щоб так зра­зу ши­ком і прой­ня­ти? (Про­бує кла­ня­тись). Ні, не так… (Об­сми­кує оде­жу на собі).

Проня (наб­ли­жається; за нею под­ру­ги). Го­лох­вас­тов, зда­ється?

Голохвостий (підліта). Бонд­жур! Моє сер­це розпалилося,­ мов щипсі, по­ки я до­жи­дав мам­зе­лю!

Проня (манірно). Мер­си, мусью! (До под­руг). Та­ки дожид­ався: я на­ро­чи­то про­маніжи­ла.

Голохвостий. Ре­ко­мен­дуй­те ме­не, по­жа­лус­та, бариш­ням! Хоч я і не знаю їх, но надєюсь, што ви не бу­де­те во­дить ком­панію лиш би з ким!

Проня. Ра­зумєеться. Єто маї близькі при­ятельки і сасіди.

Голохвостий. Ри­ко­мен­ду­юсь вам: Сви­рид Пет­ро­вич Га­ла­хвастов.

Настя. Мені здається, що ми десь стріча­лись.

Голохвостий. Ніча­во нєту вди­ви­тельно­го - міня знаєт увесь Київ чис­то.

Наталка. Нев­же?

Голохвостий. Ріши­тельно. Міня вез­де приніма­ют как сва­во, зна­чить, без хви­со­на!

Проня. Там, вер­но, кра­са­виць най­шли по­ря­дош­но.

Голохвостий. Што мне кра­са? На­ти­рально, пер­ве де­ло ум і об­хождєніє: делікатні хран­цюзькі маньори, штоб вий­шов шик!

Проня. Ра­зумєеться, не му­жицькі: фе! Мо­ве жар!

Наталка (до Насті). Який він гар­ний!

Настя. Нічо­го собі; тільки шту­ко­ва­ний!

Наталка. А я вас сьогодні десь ба­чи­ла.

Голохвостий. Я чо­ловік не очень ду­же по­си­дя­щий: лю­б­лю у пра­ход­ку з об­ра­зо­ван­ни­ми людьми хо­дить. Но­ги чо­ло­віку, ви­ди­те, для то­го й да­дені, штоб би­ти ни­ми зем­лю; по­то­му во­ни і рос­туть не з го­ло­ви…

Наталка (до Насті). Який він ро­зум­ний та гост­рий як бри­т­ва!

Проня (до под­руг). А я ж вам не ка­за­ла, що пер­вий кавал­ер!

Голохвостий. Не вгод­но лі, ба­ришні, по­ку­рить папироски­?

Наталка. Што ви, я не ку­ру!

Настя. І я ні; та чи прис­та­ло ж ба­риш­ням?

Голохвостий. Пер­ва мо­да!

Проня. А ви не знаєтьо? Дай­те мінє! (За­ку­рює і закашл­ю­є­ться).

Голохвостий. Мо­жет, крепкі? Я, якш­то доз­во­ли­те, Про­ню Про­ко­пов­но, при­не­су вам на­ти­ральних дамських.

Проня. Мер­си! То я ковт­ну­ла ка­кось ди­му…

Наталка і Нас­тя. Та киньте па­пи­рос­ку, а то ще закашл­я­єтесь.

Проня. Пус­те! Я ще в пенціонє ку­ри­ла…

Голохвостий. Чим же мінє ба­ри­шень прек­рас­них поштув­ати? Поз­вольте ка­нах­ве­ток! (Вий­ма з ки­шені у піджаці).

Настя (до На­тал­ки). Ач, який ввічли­вий!

Наталка. Нас­то­ящий хрант.

Беруть кон­фек­ти.

Проня (бе­ре манірно од­ну). Мінє так со­лод­ке об­рид­ло! Ко­жин­но­го дня у нас вдо­ма ла­со­щов етих раз­них, хоч сви­ней го­дуй! Я ще больше люб­лю пальци­ни, на­на­си…

Голохвостий. Сю ми­ну­ту вид­но у вас, Про­ню Прокоповно­, не прос­тий, а об­ра­зо­ван­ний вкус!

Настя (до На­тал­ки). Ку­ди пак! До­ма пи­ро­ги з ма­ком та ва­ре­ни­ки з ур­дою [2] тро­щить, а тут - пальци­ни.

Наталка. Це на нас кри­ти­ка.

Голохвостий. Только доз­вольте, Про­ню Про­ко­пов­но, то я вам етой вся­кой вся­чи­ни цєлий воз при­та­ра­ба­ню! Ме­ня, знаєте, на Хре­ща­ти­ку, дак еті все купці делікат­ни­ми ма­теріями - прос­то на ру­ках но­сють. Бо я їм усєм дєнєг позич­аю, і там пе­ред на­чалст­вом звєсно - што, по­то­му у ме­ня бу­дош­ник у стру­не! Дак уже все во­ни на­па­дом: бе­ри сколь­ки хо­чеш, зна­чить, етой по­гані - пальцин, ка­ву­нов, раз­них мон­пасье, миг­да­лу… Я вже прос­то одп­ро­шу­юсь, - што ку­да мінє ето пе­реєсти все, по­то­му лус­нуть, пар­дон, трес­нуть - як раз плю­нуть, так нєт-та­ки - бе­ри та бе­ри! Как учеп­лю­ться, то й бе­реш, да й роз­даєш уже уся­ким там раз­ним, по­то­му што пу­щай хоть на смєтник не викіда­ють… Дак я вам цєлий воз…

Проня (обра­же­но). То­го, што на смєтник ви­ки­да­ють?

Голохвостий. Што ви, Про­ню Про­ко­пов­но? І у дум­це не би­ло! Як же, штоб я та­кой мам­зелі - і не­пош­ти­тельство… Ну й гострі ж ви! Язи­ка з ва­ми, предс­тав­те собі, нуж­но дер­жать, як у час­те, на зам­ку!

Проня. Ви так і понімай­те!

Голохвостий. Ах, ах! Да я з сво­ей сто­ро­ни при пол­ном акор­де, лиш би з ва­шей сто­ро­ни не бу­ло ніка­ко­го мнєнія.

Проня. Дру­гим, мо­жеть, не­об­ра­зо­ван­ним што вгод­но з гу­би плюнь, бо по­нятія ніко­то­ро­го не імєють; а я в пен­ці­о­нє все на­уки проізош­ла.

Голохвостий. Пар­дон, єй-бо­гу, пар­дон! По­то­му у міня з язи­ка, как з ко­ле­са в мли­не, так што-не­будь і ляп­не!

Настя (до На­тал­ки). Ходім до­до­му, бо ця витрішку­ва­та чап­ля по­ча­ла з своїм пенціоном, як ду­рень з тор­бою…

Наталка (до Насті). Це во­на нам ви­би­ва очі!

Настя. Прин­дя чор­то­ва! (До Проні). Доб­раніч вам!

Наталка. Ходім уже!

Голохвостий. Што ж, ба­ришні, так сей­час до­мой? Ха­дьо­м­те у пра­ход­ку: при мєся­це та­кой шик!

Настя. Ні, спа­сибі вам, ходіть здо­рові самі вже!

Наталка (до Проні). Про­щай­те, нам не за­ти­няй­те, а ми вам не мішаємо!

Проня. Не за­да­вай­тесь на кру­пу, бо в ре­шеті дірка!

Наталка. Нічо­го, ваш ка­ва­лер поз­би­рає… док­лас­ти вам во­за!

Пішли.

Проня й Го­лох­вос­тий.

Проня (вслід). А дулі не ску­шаєте? Ач, ко­пи­лять як гу­би! З ме­ня только хвор­му бе­руть, а од них усєх гни­ли­ця­ми так і тхньоть!

Голохвостий. Ну й лов­ко ж ви їх одб­ри­ли! Ех, Про­ню Про­ко­пов­но, ро­зумні ви, - без ми­ла го­ли­те.

Проня. Як­би мінє модніща пуб­ли­ка, то я б се­бя по­ка­за­ла! А то з кєм тут зай­тись - не­об­ра­зо­ванність од­на! От только з ва­ми і маєш при­ят­ность!

Голохвостий. На­ти­рально, ку­ди їм усєм до вас? Всьо ра­в­но, што, примєром взять, - Му­са­тов і хран­цюзька помад­а.

Проня. Мер­си.

Голохвостий. А в тіятрі лю­би­те?

Проня. Знаєте, ак­ро­ба­ти за­нятніщі мінє: такії кра­сиві му­щи­ни.