Ігор Ільюшин - Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

Польське підпілля 1939–1941. Львів — Коломия — Стрий — Золочів. — Т. 1. — Варшава — К.: Ритм, 1998; Переселення поляків та українців 1944–1946. — Т. 2. — Варшава — К., 2000; Польське підпілля 1939–1941. Від Волині до Покуття. — Т. 3. — Варшава — К., 2004; Поляки і українці між двома тоталітарними системами 1942–1945. — Т. 4. — Варшава — К., 2005; Акція «Вісла» 1947. — Т. 5. — Варшава — К., 2006. ">[6].

Матеріали першого[7] і третього з них дають можливість оцінити масштаб антирадянської діяльності польських підпільних структур у Західній Україні в 1939–1941 рр., а також ознайомитися з методами та засобами боротьби з ними органів НКВС. Документи другого тому спільної видавничої серії показують форми і масштаби українського і польського рухів Опору переселенням населення в 1944–1946 рр., а також у який спосіб радянська влада придушувала його. Дослідників не можуть не вражати підсумки агентурно-оперативної роботи НКВС-НКДБ-МДБ з ліквідації українського і польського підпілля.

У четвертому томі серії особливу увагу приділено саме трагічним подіям в українсько-польських взаєминах у 1942–1945 рр. на Волині, в Галичині та на землях Холмщини і Грубешівщини. Публікувалися унікальні документи вже після проведення державних українсько-польських офіційних заходів 2003 р. з відзначення 60-ї річниці волинської трагедії, а тому не викликали такої бурхливої дискусії в суспільстві, якою супроводжувалися самі ці заходи[8]. П’ятий том присвячено проблематиці акції «Вісла».

Щойно згадуваних цитань торкаються інші документальні збірники та коментарі упорядників до них, що побачили світ в останнє десятиліття. Так, опубліковані В. Сергійчуком архівні документи, що висвітлюють реакцію українського і польського збройного підпілля на примусові переселення, містять переважно матеріали з Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГО України) та Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України). Цьому автору належить публікація інших документальних матеріалів, присвячених становищу і нелегкій долі українців на польських землях, а також визначенню тієї ролі, яку відіграли в українсько-польському протистоянні німецька і радянська сторони, зрештою, самі поляки[9].

Зокрема, про причини останнього на Волині В. Сергійчук пише: «...вивчення донесень більшовицьких партизанів дає підстави стверджувати, що збройний конфлікт між обома народами на Волині стався тому, що там раніше почався збройний виступ українців проти німецьких загарбників. І окупанти зуміли зіштовхнути між собою українців та поляків Волині після того, як українська поліція за наказом ОУН перейшла в підпілля і влилася в ряди УПА. І ось тоді гітлерівці вирішили використовувати поляків для боротьби з українською збройною силою, що посилювала свій вплив в Україні, розгорнувши бойові дії з окупантами»[10].

Утім нам важко погодитися з таким трактуванням причин конфлікту хоча б тому, що з оунівських документів добре відомо, що до початку 1943 р. ОУН виступала якраз проти широкої партизанської боротьби на Волині, спрямованої проти гітлерівців, і, навпаки, розпочату вже на той час більшовиками і поляками, а також частиною місцевої української молоді в лавах УПА Т. Боровця-Бульби подібну боротьбу сприймала як таку, що суперечила інтересам місцевого українського населення, проти якого німці нерідко дійсно у відповідь на дії партизанів застосовували масовий терор.

Щоб не бути голослівними, подамо фрагмент одного з таких документів від червня 1942 р., що має назву: «Партизанка і наше становище до неї»: «...Більшовицька партизанка діє ще від літа минулого року; польська від кількох місяців. Могли б собі поляки чи більшовики партизанити скільки б їм сил стало, і ми не займались би партизанкою, якщо б її вістря не було спрямоване рівночасно і проти нас... Частина українського населення була заскочена німецькою тактикою. Адже українці не брали і не беруть участі в партизанці. Майже всі намагання Сталіна, щоб на Україні викликати партизанку вже із самого початку вмаршу німців, не довели й досі до ніякого успіху завдяки здоровому підходові українського народу й великому вкладові ОУН. І тому Сталін був змушений кинути на Україну москалів, з другої сторони поляків...»[11].

Не можемо не звернути увагу на ще одну спробу В. Сергійчука пояснити причини українсько-польського конфлікту на Волині в підготовленій ним збірці документів під загальною назвою «ОУН-УПА в роки війни». У вступі до збірки упорядник зазначає: «Збройні виступи проти окремих польських сіл на Волині були спричинені тим, що їх жителі стали допомагати як німцям, так і радянським партизанам у геноциді українців. Треба визнати,